Ім’я народного депутата України по 125-му виборчому округу на Львівщині Петра Олійника останнім часом асоціюється з мітингами, протестами, блокуванням парламентської трибуни, скандалом довкола виборів у Мукачевому. В допарламентському минулому він — міський голова Червонограда, бізнесмен, гірничий інженер-економіст за освітою. У парламенті — член фракції «Наша Україна» і паливно-енергетичного комітету Верховної Ради.
— Хто ви — борець чи творець?
— Мабуть, більше творець. Судіть самі: з 29 років працював на керівних посадах в об’єднанні «Укрзахідвугілля», з 33 — заступником міського голови Червонограда з економічних питань. Однак у 1992-му кинув політику й пішов у бізнес. Тоді здавалося, що основну мету українського народу — здобуття незалежності — виконано, і політики зробили свою справу. Але помилявся. Після страшної трагедії, яка сталася в Червонограді з дітьми під час перегляду в кінотеатрі фільму «Армагеддон», я сказав для себе: треба змінювати щось самому. І дав згоду балотуватися на посаду міського голови.
— А що потім привело в парламент?
— У 2001-му мені запропонували стати головою Львівської обласної держадміністрації. Але коли я проходив узгодження через високі кабінети, то побачив таке: держава має величезний потенціал для прориву в економіці, але він використовується лише на декілька відсотків. Головна криза -це криза влади, її корумпованість, світогляд, який ніяк не відповідає критеріям європейської держави. Я збагнув, що потрібна глибока зміна системи влади та політичної еліти, і знов повернувся в політику в команді Віктора Ющенка.
— Складається враження, що нині ви зосередилися лише на роботі у виборчому штабі В. Ющенка та президентських виборах, а не на парламентській роботі.
— Визнаю, що моя активність у сесійній залі недостатня і мій потенціал не зреалізовано до кінця. Але вношу багато законодавчих пропозицій, особливо щодо розвитку ПЕК, багато з них потім впроваджуються. Втім, наша головна проблема не у відсутності законів, а в тому, що вони не виконуються. Приміром, у 2003 році я запропонував на конкурсній основі надавати кредити на створення нових робочих місць. Цю норму було записано в держбюджеті—2003. Однак виконано не було. Нині я дійсно левову частку свого часу використовую як керівник політради «Нашої України» у Львівській області. Основна наша мета — заміна політичної еліти, прихід дійсно українського президента до влади, глибока політична реформа (а не перенесення влади з одного кабінету в інший), реальна демократизація держави.
— Чи існує нині конфлікт між заходом і сходом України?
— Потрібно з однаковими стандартами підходити і до сходу, і до заходу України. Бо сьогодні існує лише один конфлікт: між нинішньою державною владою та українським народом. Влада це розуміє, тому, використовуючи ЗМІ, переводить цей конфлікт в іншу площину — у конфлікт між греко-католиками і православними, між українцями та росіянами, між сходом і заходом. Однак ніякого кофлікту між Західною та Східною Україною насправді нема. Більшість галичан, у тому числі й мої батьки, завжди казали не «Східна Україна», а «Велика Україна». Коли я працював міським головою, то на Покрову йшов в одній колоні з ветеранами УПА, а на День Перемоги -з ветеранами Великої Вітчизняної. Сьогодні вже ніхто ні з ким не воює, і нас повинна об’єднати національна програма зростання рівня життя. Треба шукати об’єднання всіх частин України і розпочати об’єднавчий процес політичних сил.
— Вам пропонували перейти в іншу фракцію, хабарі?
— Так.
— Можете сказати, скільки і хто?
— Півмільйона. Це були досить відомі люди. Пропонували гроші й посади у виконавчій владі.
— Нині маєте якийсь бізнес?
— Усе продано, задекларовано і всі податки сплачено. Крім депутатської зарплати, ще отримую банківські відсотки з результату моєї попередньої трудової діяльності. Деколи читаю лекції. Залишалося одне підприємство, де засновником моя дружина, але його вже фактично доведено до банкрутства. Я завжди себе позиціював із Народним Рухом України, фінансово допомогав цій політичній партії з початку 90-х років, а тому мав великий тиск з боку податкової адміністрації.
— Не хотіли б повернутися у бізнес?
— Мені дуже подобається творити, будувати підприємства. Але за нинішньої влади у мене немає до цього натхнення. Тому працюватиму на тих ділянках політичної роботи, які буде доручено.
— Яким було ваше дитинство?
— Я народився і виріс на засланні на Далекому Сході, у закритому селищі, де мої батьки відбували великий строк за боротьбу за незалежність України ще в 40—50-і роки.
— За чимось шкодуєте у своєму житті?
— Можливо, за тим, що в 1992 році пішов із політики працювати в реальні сектори економіки. Бо ті, хто опинився при владі, створили брудну політику, хворе суспільство — щось середнє між авторитаризмом і неототалітаризмом.
— А хіба ви зараз не в брудній політиці?
— Політика — моя спокута. Кожна людина має відповідати за свої помилки. А політична еліта повинна нести відповідальність перед українським народом.
