Воля, ініціатива, традицІЇ

Харизма педагога

Через відсутність комплексного підходу до питання становлення молодої людини під час навчання у вузі харизматичний викладач робить у цьому напрямі більше, ніж усі виховні заходи разом узяті. Змушений констатувати, що сучасний навчальний процес у вузах є практично єдиним результативним засобом виховного впливу на молодь.

Тоді в чому полягає сутність виховання і на яких засадах виховувати майбутню еліту?

Світовий соціально-історичний досвід дає нам можливість визначити головну мету виховання як формування гармонійно і різнобічно розвинутої особистості, готової до ініціативної духовної, соціальної і професійної діяльності в сучасному суспільстві, спроможної розрізняти і примножувати його цінності.

Загалом, виховання — це спрямоване формування особистості відповідно до певних ідеалів шляхом свідомо обраних різноманітних впливів з боку педагогів, кураторів, батьків (таких, наприклад, як: переконання, навіювання, особистий приклад тощо). Але треба зауважити, що часто такі впливи є занадто активними (примусовими), що робить їх неефективними або навіть шкідливими для особистості вихованця.

У контексті зазначених проблем постає принципове питання: яким має бути виховний вплив на молодь у вищій школі?

Відповідь на це питання залежить від розуміння виховання як такого. Напевне, найбільшим здобутком нового пострадянського світосприйняття є розуміння того, що людина має бути повноцінною, творчою індивідуальністю у суспільстві, готовою брати на себе відповідальність за інших. Таке розуміння місця і значення людини в суспільстві протистоїть сприйняттю людини в якості «гвинтика» системи, незначної, а часом і непотрібної частини цього велетенського організму.

Відповідно і виховання молоді має чітко розмежовуватися за метою, яку безпосередньо ставлять перед собою вихователі. Якщо виховання розуміти як вплив на особистість з метою формування потрібних вихователю, вузу, суспільству якостей, то треба визнати, що такий виховний процес іде хибним шляхом. А якщо виховання розуміти як створення умов (середовища) для саморозвитку особистості протягом навчання, то такий підхід є прогресивним і саме на ньому має будуватися вся концепція виховання молоді.

Примусове виховання

Загальновідомо, що середовище виховання молоді у вузі створюється: а) навчальним процесом; б) культурно-виховними заходами, які організовують спеціальні підрозділи з виховної роботи. Але навчальний процес обмежений у виборі виховних засобів для студентів. Основною базою у вихованні студентів через навчальний процес має стати їх самостійна робота з опанування дисциплін, адже більшість фундаментальних знань мають бути здобуті саме через неї. А культурно-виховні заходи, які організовує вуз, мають фрагментарний характер і спрямовані щонайбільше на ознайомлення з певним видом мистецтва або напрямами можливого вияву творчості студентів. Але сьогодні замало поверхового ознайомлення; в епоху інформації культурно-виховні заходи не в силі конкурувати із величезною кількістю інших впливів на молоду людину (зокрема й руйнівних). Такого середовища виховання замало для формування умов цілісного, багатогранного саморозвитку особистості.

Загалом можна сказати, що головним недоліком і навчальних, і культурно-виховних заходів вузу в контексті виховання є їх спрямованість на «втиснення» інформації в студента, на так зване примусове виховання. Природно, що молода людина відчуває цей тиск і протистоїть йому. Протистоїть сприйманням зовнішньої інформації, виконанням зовнішніх наказів, але не сприймає сутності цієї інформації. До того ж така ситуація схожа на загальну епідемію, яка вражає будь-які форми виховного впливу на молодь.

Самовдосконалення

І, напевне, єдиним «ключем» до розв’язання цієї проблеми може бути максимальна спрямованість виховних заходів на ініціювання самовиховання, саморозвитку студента. Критерієм для оцінки здатності студента до самовиховання є його вміння використовувати вільний час. Показовим є ігнорування більшістю студентів добровільних «культурно-виховних» заходів, а також низький рівень самоосвіти.

Тому виховання у вузі має передбачати зміщення ініціативи від вихователя до самовиховання, коли найбільш плідною стає власна ініціатива суб’єкта виховання (в даному разі — студента), спрямована на досягнення встановлених ідеалів.

Першою основою для передачі такої ініціативи є встановлення відносин партнерства між студентами і вихователями. Звичайно, багатьом викладачам потрібно ще внутрішньо «підрости» до правильного розуміння такого партнерства, заснованого передусім на принципі рівності, а не на принципі зверхності. Саме широкі знання і світогляд, уміння викликати стабільний інтерес студентів будуть головними виховними засобами.

Другою основою такого підходу до виховання є правильне визначення та формування ціннісних ідеалів. Як свідчить історія, соціально-політичні ідеали є досить відносними і можуть швидко змінюватися під впливом багатьох чинників. На мою думку, закономірним буде їх пошук у сфері культурних, духовних надбань людства взагалі і українського народу зокрема, які є вічними та неминущими.

Третьою основою є залучення до виховного процесу самого студентства, студентського самоврядування, а також громадських молодіжних організацій, які мають культурно-виховне спрямування.

У майбутнє —

через культуру

Вдалим прикладом застосування цих основ, на мою думку, стало проведення у Хмельницькому інституті регіонального управління та права протягом 2003—2004 навчального року Молодіжної культурно-освітньої програми, її ініціатор та безпосередній виконавець — Подільське молодіжне культурне об’єднання «У майбутнє через культуру». Співорганізаторами, окрім інституту, виступили: відділ культури Хмельницького міськвиконкому, Подільський культурно-просвітницький центр ім. М. Реріха.

В основі програми лежить трихотономічна концепція культури, згідно з якою цілісний особистісний розвиток людини відбувається завдяки діяльності у трьох головних сферах культури: науковій, мистецтва і філософсько-етичній.

До програми входить цикл тематичних семінарів, на яких знайомили студентів з різними формами творчої діяльності у сферах культури. Це були: науковий, художній, музичний, театральний і поетичний семінари. Кожний із них складався з трьох частин:

— практичної (тренінгове заняття);

— теоретичної (лекція, виставка, концерт тощо);

— інтерактивного обговорення.

Така послідовність проведення семінару сприяла досягненню щонайбільшої ефективності сприйняття студентами викладеного матеріалу.

Заходи проводили щотижня протягом усього навчального року. Головним принципом участі студентів у програмі була добровільність.

Під час здійснення програми проводили масштабне психологічне дослідження.

Програма завдяки своїй концептуальності та системності стала цікавою новинкою у виховному процесі інституту, який постійно шукає нові ефективні форми виховної роботи з молоддю.

Підсумовуючи викладене, можна визначити деякі пріоритети виховання у системі вищої освіти:

1) орієнтованість особистості на загальнолюдські гуманістичні цінності;

2) демократизм і толерантність;

3) поєднання космізму світогляду і національної ідеї;

4) розкриття сутнісних творчих здібностей особистості;

5) pегіональний аспект виховання, спрямований на формування стійкої мотивації реалізувати свій творчий потенціал на благо своєї «малої батьківщини».

Саме такі концептуальні основи виховного процесу можуть закласти прагнення молодої людини до постійного самовдосконалення, передусім через самоосвіту.