Чиновник дає команду «розірвати» неугодного депутата

Варто підкреслити: дії комісії є вимушені й спрямовані на захист законного права реалізації депутатських зобов’язань перед виборцями. Комісія не ставить перед собою мету домагатися якихось показових процесів. Метою її діяльності є спроба загальмувати надзвичайно небезпечну для суспільства тенденцію переслідування інакомислення, що дедалі більше нагадує тоталітарне минуле. Ставить перед собою завдання вийти за межі простої констатації фактів тиску на народних депутатів, проаналізувавши причини такого ганебного явища, якому немає місця в демократичному суспільстві. Йдеться про систему адміністративного і силового тиску як елемента впливу на політиків. Слід відзначити: комісія працює у складних умовах, а виконавча влада, правоохоронні органи на місцях у кращому разі не сприяють її роботі, у гіршому — протидіють їй, навіть не приховуючи цього.

Насамперед слід звернути увагу на абсурдність питання, яке доводиться розглядати. Предметом вивчення комісії стали факти тиску на народних депутатів з боку державних органів! Структури виконавчої влади, а якщо говорити точніше, конкретні чиновники різних рівнів прагнуть домогтися цілковитої залежності народних обранців у питаннях прийняття політичних рішень. Цинічно порушується наріжний камінь сучасної демократії — принцип вільного депутатського мандата, відповідно до якого кожен депутат у законодавчому органі є представником не лише фракції і групи, своїх виборців в окрузі, а всього народу України. Якщо тиснуть на народних депутатів, то можна уявити ступінь безправності абсолютної більшості рядових громадян нашої країни. Безправності перед державними чиновниками, що виступають від імені держави і не завжди керуються її інтересами. Не дивно, що, подібно будяку, в суспільстві на всіх його соціальних рівнях процвітає подвійна мораль: одна для трибуни, інша для досягнення своєї мети.

Постає закономірне запитання: чи знає чиновник, що, даючи команду «розірвати» неугодного депутата, він скоює злочин, за який йому рано чи пізно доведеться нести відповідальність? У зв’язку з цим комісія повідомляє: зібрані матеріали, які містять ознаки кримінальних дій, будуть обов’язково передані в правоохоронні органи. Комісія має у своєму розпорядженні настільки переконливі факти, що обнародування їх у пресі будь-якого цивілізованого суспільства неодмінно привело б до скандалу. Інформація, що є в комісії, не конкретизується, оскільки розслідування цих фактів продовжується і буде документально оформлено.

Як свідчать звернення народних депутатів, у переважній більшості тиск на них має прихований характер. Використовується також, у «кращих» традиціях адміністративно-командної системи, «телефонне право», внаслідок чого ініціатор тиску залишається «за кулісами». Завдання комісії — виявити організатора, а не «стрілочника». Водночас головна проблема, що ускладнює роботу комісії, — це відсутність чіткої грані між правом і мораллю, адміністративною і кримінальною відповідальністю посадових осіб. На жаль, законодавча база, котра повинна регламентувати діяльність правоохоронних органів у цій делікатній сфері, відсутня.

Які ж методи є найбільш ефективними для впливу на непокірливого депутата?

«Підхід» можна знайти до кожного. Найпростіше приборкати депутата, зацікавленого у розвитку бізнесу, що фактично робить його залежним від виконавчої влади і правоохоронних органів. Ця схема проста і надзвичайно ефективна: сьогодні проголосував «неправильно» — завтра на підприємстві з’являється великий десант перевіряючих. Наступного разу такий депутат добре подумає, як голосувати: так, як йому підказують політичні переконання, чи так, як того вимагають впливові політичні сили. А якщо справа стосується «своїх» депутатів, то вони переважно залишаються недоторканними, тобто фактично спрацьовує принцип подвійного стандарту.

Комісія виконує свої обов’язки в надзвичайно важливий для України період. Йдеться не лише про виборчу кампанію. Суспільство, і передусім політичні сили, депутатський корпус зокрема, починає усвідомлювати: ми повинні позбутися комплексів, отриманих не лише у спадщину від тоталітарного минулого, а й набутих за часів незалежності. Корупція, нетерпимість до інакомислення, незрозуміла в цивілізованому світі впевненість у тому, що всі проблеми можна вирішити силовими методами — усе це штовхає країну у вир хаосу і некерованості.

Практично всі ми стали заручниками політичної системи, в якій головними критеріями вважаються не професіоналізм і патріотизм, а лояльність до влади, безініціативність і безідейність, готовність порушувати закон. Однак держава, чиновники якої керуються такими критеріями, не має майбутнього. Це починають розуміти і лояльні до влади депутати.

Навіть упевнені у власній безкарності, вони повинні нарешті замислитися над тим, що практика викручування рук, застосовувана сьогодні до тих, хто виявляє самостійність, неминуче призведе до перемоги політичних опонентів! Реанімація цих далеких від демократії традицій обов’язково зачепить і тих, хто сьогодні вважає, що його це обійде стороною. Як свідчить досвід, «свої» в Україні досить швидко перетворюються на «чужих», тим паче що єдність «більшості» з наближенням виборів ставатиме більш ілюзорною.

Комісія також вважає, що в жодному разі не можна допустити переходу відносин між владою й опозицією в режим обвинувачень, погроз і прямих репресій. З огляду на зростаючу політичну боротьбу, це може призвести до непередбачених наслідків. Політика — це мистецтво можливого. Реалізація цієї тези передбачає насамперед уміння домовлятися і йти на компроміси. А шлях нескінченних «наїздів» і криміналізації політики заганяє суспільство в кут, позбавляючи його моральних орієнтирів і перспектив. Нам слід вчитися демократії, не декларованої, а щирої, вчитися жити за законом.