Спадкоємці

Місцеве сільгосптовариство «Дніпро» знають насамперед завдяки тому, що тут утримують понад три тисячі голів великої рогатої худоби. Знають також, що після приєднання до СТОВу кількох господарств-середняків району поголів’я зросло майже до п’яти тисяч.

— Щоправда, — уточнив фінансовий директор товариства Олексій Душейко, — худих «новачків» ще важко назвати дійною коровою. Проте в нас вони швидко наберуть потрібних кондицій.

Як це робити, керівники СТОВ — рідні брати Андрій та Олексій Душейки — добре знають, бо вже мають досвід. А починали вони господарювати, коли обом було трохи за двадцять. Наполегливо вчилися у людей дбайливо хазяйнувати. Згодом самі стали «академіками» великотоварного сільськогосподарського виробництва. У цьому, безперечно, чимало допоміг батько, Петро Григорович — відома в області людина. Адже сам працював директором школи, головою колгоспу, його обирали народним депутатом України. Нині очолює районну держадміністрацію. Він і синів навчив самовідданості у праці. І хлопці його не підвели.

— Дрібне господарювання, — зауважує Олексій, — яке змушені вести після занепаду більшість колишніх колгоспників, неперспективне. Прибуток від нього мінімальний, а затрати, зокрема нелегка немеханізована праця, доволі значні. Ви запитайте будь-кого, хто тримає одну-дві корови, чи задоволені вони таким хазяйнуванням, і почуєте негативну відповідь.

Для ілюстрації сказаного Олексій Душейко навів цікавий приклад. Американський фермер, котрий утримує на своєму комплексі кілька тисяч голів свиней, м’ясо купує, і свинину також, у магазині. Чому? Бо так йому вигідно і зручно. Його спеціалізація — вирощування поголів’я, і з цього має чималий прибуток. У переробника свої клопоти — дає лад сільгосппродукції. Втім, переконаний 27-річний фінансовий директор, сільське господарство України також з часом «стане цивілізованим». І навів ще один приклад. Цього разу з місцевого, васютинського досвіду. Високопрофесійний агроном Василь Соловей кілька років тому вирішив вийти зі своїм земельним паєм зі СТОВу. Прохання його задовольнили, і він разом з родиною почав вирощувати овочі на своєму клапті землі. Справи пішли непогано — чоловік розумівся в овочівництві. Однак, незважаючи на рясні врожаї і прибутки, агроном знову попросився до гурту. Чому? Тому, що виснажливою щоденною працею була невдоволена сім’я. Без вихідних і відпусток, з раннього ранку до пізнього вечора в роботі.

— Василь Петрович повернувся до нас, бо вирощувати сільгоспкультури на великих площах — задоволення все-таки більше. Он дивіться: пшениця стоїть, як стіна!..

Колоскові у «Дніпрі» такі, що, як кажуть, дай Боже кожному. Та брати заклопотані нині не так валовим збором зернових, як ціною на них. Адже навіть за несприятливих погодних умов у господарстві завжди не менш як 10 тисяч тонн виходить. Тому й думають керівники про те, як зібрати і зберегти зерно доти, доки буде на нього добра ціна. Андрій Душейко, кандидат економічних наук, запропонував придбати високотехнологічну сушарку, щоб не бути залежними від «люб’язних» послуг елеваторів. Адже їхня послуга коштує не менш як мільйон гривень. А ще планують брати докупити зо два високопродуктивні зерно- та бурякозбиральні комбайни. Бо в господарстві поряд з «Донами» є й така техніка, що служить понад 25 років. Васютинці пишаються своїми старійшинами, але час і про якість збирання врожаю подбати. Однак тут без банківського кредиту не обійтись.

— От якби нам довгостроковий кредит мільйонів на двадцять п’ять дали, — мріяв Олексій-фінансист. — Та щоб так, як на Заході, під три відсотки річних — ми б гори звернули!

Однак живуть Душейки не на «дикому Заході», а у рідних Васютинцях. Тож змушені брати позичку в комерційному банку під 18 відсотків.

— Добре що хоч не під двадцять, — розважливо резюмує Андрій Петрович.

Бухгалтерія сільгосптовариства не любить оперувати поняттям «середня зарплата». Це все одно, кажуть, що визначати, який середній розмір кулака в механізаторів тракторної бригади. В одних він — як у братів Кличків, а в других... По-васютинському це означає, що в сезон добрий працівник за місяць заробляє тисячу і півтори тисячі гривень. А в тих, хто любить полежати в холодку, — самі розумієте, скільки.

На тваринницьких фермах кращі доярки одержують по 600—700 гривень. «Звичайно, — кажуть брати Душейки, — це ще не ті гроші, які хотілося б платити людям за сумлінну роботу. Але це скоро буде — нам лише б модернізувати виробництво, і справи підуть успішніше».

Сьогодні у СТОВі та ще у двох господарствах, які «Дніпро» взяв до гурту, працюють майже півтори тисячі селян. Для всіх механізаторів на польових станах готують гарячі обіди. Вартість наваристого борщу, салату, каші з м’ясом, компоту — 10 копійок. «Це для обліку беремо, — пояснив Олексій Душейко. — Щоб знати, скільки людей столується».

Опікується господарство й харчуванням школярів. Усі вони — від першачка до одинадцятикласника — обідають у школі безплатно. А влітку відпочивають і працюють у сільському дитячому таборі. Посильна робота завжди знаходиться для дітлахів. «Дніпро» має гарний сад — ось якраз поспіли черешні й вишні. За ними — смородина. Її у СТОВі на крапельному зрошенні — понад 25 гектарів. Андрій і Олексій планують розширити ці площі і навіть купити комбайна для збирання цілющих ягід.

Усе це буде згодом. А нині в розпалі заготівля кормів, затим — збирання врожаю на хлібних ланах, який, з усього видно, буде щедрий.

Черкаська область.