Мою розмову із сільським головою перервав дідусь, який тримав у руках журнал з яскравою обкладинкою. Контраст між робочим одягом дідуся і виданням з кінодівою на обкладинці був разючим. Старенький, вибачившись за несподіване вторгнення (мовляв, городні клопоти не чекають), підійшов до сільського голови, розгорнув журнал так, щоб тільки той міг прочитати записку, вкладену між сторінок.

 

Сільський голова, в свою чергу, теж написав щось на папірці й підніс його ближче до очей дідуся. Той залишився задоволений. Подякував і вийшов з кабінету. Голова (з етичних міркувань не називаю його прізвища) ледве стримував сміх:

— Ви думаєте, що там було написано? «Мені потрібні дві земельні ділянки для онуків під будівництво. Віддячимо доларами». А я йому написав: «Не треба доларів. Ділянки будуть». Розумію дідуся: його онуки шукали кращої долі на Київщині, але, схоже, щось там у них не склалося, тому повернулися до рідного села. Можливо, на Київщині і є проблеми з виділенням ділянок, а у нас — ні: село чорнобильське, люди виїжджають, хоча й не так масово, як у перші роки після аварії. То я радий надати землю під будівництво, аби люди залишалися. Судячи з почерку, онуки написали дідові цю записку.

А ось що почула в іншому поліському селі — Городець Володимирецького району:

— У селах нашої сільради немає проблем з наданням ділянок для індивідуального житлового будівництва, а відтак і черги, — каже Городецький сільський голова Лідія Кузьмич. — Земель запасу для цього достатньо, тож виділяємо бажаючим (навіть виходцям наших сіл, які нині мешкають у місті Кузнецовськ) по 25 соток у межах населеного пункту та по 40 соток — за його межами. Ось тільки мало сімей у нас будується — по чотири—п’ять щороку. У багатьох просто для цього немає грошей.

Як підтвердив заступник начальника Рівненського головного обласного управління земельних ресурсів Анатолій Зусько, напруга з наданням земельних ділянок під індивідуальне житло існує тільки у населених пунктах, розміщених ближче до великих міст, зокрема, Дубно, Здолбунів, Рівне.

Фахівці подібний житловий «бум» пояснюють тим, що взяти ділянку під будівництво у Рівному проблематично. І не стільки тому, що землі бракує...

— Ми вже маємо сумний досвід з новобудовами у мікрорайоні «Новий двір», де майже десять років стоять «коробки» нових будинків, а господарі їх не завершують, бо сюди не прокладено ні водогін, ні газопровід, ні лінії електропередач, — каже начальник управління капітального будівництва Рівненського міськвиконкому Сергій Полоцький. — Грошей у міському бюджеті на підведення комунікацій та благоустрій бракує. Тому, щоб нові мікрорайони, де споруджуються котеджі, розвивалися, до них було прокладено відповідні комунікації, залежно від мікрорайону майбутнім новоселам (а їх у черзі близько двох з половиною тисяч) потрібно внести від 44 до 76 тисяч гривень.

Переважній більшості рівнян-«черговиків» це не по кишені, тож власний котедж залишається нездійсненною мрією. Однак ті мешканці обласного центру, котрі реально оцінюють свої фінансові можливості, мрію про власне гніздечко намагаються здійснити іншим чином. Вони пишуть заяви з проханням виділити земельні ділянки під забудову до сільрад сіл, що розташовані поблизу Рівного, створюючи таким чином «бум» на земельні ділянки. Ще б пак: на кошти, які вони виклали б у Рівному за комунікації, можна звести «коробку» будинку середніх розмірів.

— Із 680 заяв на виділення земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво третина — від мешканців Рівного, — розповідає Білокриницький сільський голова Віталій Ткачук. — Наше село Біла Криниця розташоване неподалік від Рівного, має гарне сполучення з обласним центром, а умови такі само, як у місті: є водогін, природний газ, та й земля у нас родюча (а город ніколи не зайвий).

— До нашої сільради входять села Линки, Антопіль і Біла Криниця, — продовжує сільський голова. — Якщо у Линках щороку по п’ять—шість забудовників і немає черг на одержання ділянок під забудову, то в Білій Криниці ця проблема стоїть дуже гостро, оскільки відсутні землі запасу. Ті 211 гектарів, які ми мали, передали для ведення селянських фермерських господарств. А решта гектарів — державні, належать місцевому дослідному господарству «Білокриницьке», яке без дозволу Української академії аграрних наук розпоряджатися ними не може. Щоправда, не так давно нам передали для будівництва житла 25 гектарів, ще 15 гектарів маємо за рахунок вилучення городів, які орендували у нас мешканці Рівного. Але це крапля в морі, враховуючи те, скільки людей у черзі на отримання ділянки. Тому-то й під будівництво ми зазвичай даємо по десять соток.

Немає земель запасу, за словами землевпорядника Великожитинської сільської ради Вікторії Новак, і в їхньому приміському селі Великий Житин. Тож більш як двісті майбутніх забудовників чекають на наділи.

Існує і такий парадокс: якщо є земля, бракує коштів на будівництво, як у поліських районах області; якщо є гроші, як у рівнян та мешканців сусідніх до обласного центру сіл, — сутужно з ділянками. Тим часом діяльність Фонду з підтримки індивідуального житлового будівництва на селі не має значного впливу на вирішення житлової проблеми селян. Адже згідно зі статистичними даними, за три минулі роки у сільській місцевості із 228 тисяч квадратних метрів житла за рахунок Фонду введено лише 6,2 тисячі квадратних метрів.

До того ж, протягом останніх років в області намітилася тенденція до зменшення кількості новосіль на селі: якщо у 2000 році було введено в експлуатацію 622 будинки, у 2001-му — 492, то торік лише 429. А в порівнянні з 1991-м торік кількість зведених будинків на селі зменшилася втричі.

Рівненська область.