Отець Іоан (Іван Дмитрович Федоричко), який шістнадцятий рік править у Свято-Успенській церкві села Нехаївка Коропського району, дещо здивував чотири роки тому парафію та й колег по духовній стезі, бо взявся за досить непросту справу — став засновником фермерського господарства «Благость». Запитаєте —чому? А хіба хто не чув, як нині той чи інший підприємливий служитель культу ще й рік не відбув у селі, а в нього вже й меблі у хаті нові, і автомобіль у гаражі стоїть. Начебто так і треба! А як цього нема, то щось і батюшка ніби не такий... Які б поголоски про цей бік життя священиків не йшли, їхні доходи на життя у невеличких і нужденних придесенських селах все-таки незначні. Бо мало весіль, мало народжень. Похорони хіба що щомісяця... Невеликі заробітки у стареньких прихожан-пенсіонерів. Тому, як не прикидай, а родині священика теж важко виживати. А ще якщо троє дочок дорослішають...
— Одне слово, — каже отець Іоан, — звернувся я зі своєю проблемою до владики Амвросія, який з розумінням поставився до сказаного мною і дав дозвіл на фермерське діло. Але з одним великим побажанням: щоб церковні справи були на першому плані.
Новоспечений фермер не такий уже був і далекий від селянської праці. Перш ніж стати священиком, отримав права і тракториста, і водія. Та й народився у працьовитій сільській родині на Закарпатті.
— У мого діда Василя було багато землі, — розповідає фермер. — Він їздив на заробітки в Аргентину, Канаду. За отримані гроші купив великий лан і дбайливо його обробляв. Та 1947 року землю у нашої родини відібрали. Але і дід, і батько дуже серйозно вплинули на моє ставлення до хліборобської праці. Я добре навчився її шанувати, допомагаючи батькам по господарству. Тепер у мене 50 гектарів орної землі і 12 гектарів лугу. Як би там не було, а бур’янів на цій землі поменшало!
У борг, за кредити, отець Іоан придбав в основному стареньку техніку: комбайн «Колос», трактори ЮМЗ та Т-40. Цього року вирощує всього потроху: картоплю на трьох гектарах, моркву — на двох, цукрові буряки —на трьох, кормові — на гектарі, гірчицю — на гектарі. Зерновий фермерський клин — 39 гектарів. Родина має також чотири корови, теля, курей. Чи встигають усе це попорати, доглянути?
З’ясовується, отець наймає трохи людей — головного бухгалтера, трактористів. Кістяк колективу — родичі дружини. Регулярно платить усім зарплату, що для села дуже важливо.
— А допомагаєте прихожанам? — запитую.
— Звичайно. Передусім їм оремо городи, комбайном сам обмолочую зерно. Купив невеличкий млинок, тож тепер буду й молоти людям за їхньою потребою.
Запросив отець і до церкви, до якої він теж за роки своєї служби чимало доклав зусиль. Храм значно повеличнішав після прибудови притвора, двох куполів, впорядкування прилеглої території. Іван Дмитрович щотижня править у ньому службу згідно з церковним регламентом.
На похоронах отець не тільки відспівує у церкві, а й сам сидить за кермом вантажної автомашини, відвозячи покійника в останню путь.
— І як би там не було гаряче у полі, — зазначає він, — я віддам належне небіжчику. Завжди виконаю прохання прихожан, пов’язане з церковними обрядами та святами.
У планах священика-фермера — розширити своє господарство, прикупити новішої та надійнішої техніки, багато чого треба зробити й довкола церкви. Що ж, нехай у всьому цьому йому з Божою поміччю таланить!
Коропський район
Чернігівської області.
