Останнім часом тільки й чую, що про Коломийський економіко-правовий коледж. Одна читачка нашої газети нещодавно довірливо поділилася зі мною радістю: її сина, який навчається в коледжі, за відмінні успіхи директор перевела з платної форми навчання на державну. «Мені важко було у це повірити, — схвильовано розповідала жінка. — Я лише раз якось пожалілася Людмилі Вікторівні, як нелегко мені, інвалідові другої групи та ще й самій, піднімати на ноги хлопця і як тішуся, коли він приїжджає додому і мовить: «Мамо, ви не уявляєте, як мені цікаво вчитися». Кажуть, що тепер усим правлять гроші. А я вірю: світ не без добрих людей». Якось випадково почула, як одна жінка радила іншій: «Якщо твій син хоче отримати добрі знання, а не просто диплом, хай вступає до Коломийського економіко-правового коледжу». Інформація мене заінтригувала і я вирішила: час там побувати.

Колишнє адміністративне приміщення заводу «Коломиясільмаш», що тепер належить коледжу, пригадується мені сірим і невиразним. Але зараз його було не впізнати. Реконструкція і добудова, проведені під пильним наглядом директора коледжу відмінника освіти України Людмили Гарарук, вочевидь пішли йому на користь. Нині це гарна зручна споруда, у якій функціонують 46 навчальних кабінетів, бібліотека з читальним залом на 180 місць, студентське кафе, медичний центр і навіть перукарня. Якщо цьому закладу чогось і бракує, то хіба що гуртожитку. Але і він на підході. Два роки тому коледж придбав незавершене приміщення гуртожитку, власними силами добудував його, і вже в цьому році студенти його заселять, а молоді викладачі отримають тут двокімнатні квартири. Гуртожиток дуже доречний, бо у коледжі навчається майже дві тисячі студентів. До того ж не лише з Прикарпаття, а й з інших регіонів: добрі чутки про цей заклад за вісім років його існування давно поширилися за межі області.

На чотирьох відділеннях — «Облік і фінанси», «Економіка і менеджмент», «Правознавство» та заочному тут готують майбутніх фахівців — молодших спеціалістів та бакалаврів. Коледж має стійку репутацію закладу, де дають серйозну освіту, з якою можна впевнено почуватися на ринку праці. Та й сам він проводить досить гнучку політику щодо працевлаштування своїх випускників — зміцнює зв’язки з міністерствами, відомствами, організаціями — замовниками спеціалістів. Нещодавно підписав довгострокову угоду з Пенсійним фондом України про підготовку фахівців зі спеціальності «Фінанси». Крім того, чимало випускників коледжу за рекомендацією педагогічної ради можуть продовжити навчання за обраною спеціальністю і здобути вищу освіту в Київському національному торговельно-економічному університеті, структурним підрозділом якого є коледж, або в інших вищих школах. Тож не дивно, що цей заклад надто привабливий для абітурієнтів.

Утім, не лише для них. Навчальні кабінети справили на мене враження не лише своїм сучасним технічним оснащенням, а й просторістю, ідеальною чистотою. Було таке враження, ніби тут щойно зробили євроремонт. Щодо бібліотеки, сподівалася побачити традиційну книгозбірню, але застала багатьох хлопців і дівчат не лише за книжками і газетами, а й за комп’ютерами. Своє завдання бібліотекарі вбачають у тому, щоб допомогти читачам швидко знаходити й уміло використовувати потрібну інформацію. Власне, не лише бібліотека, а й весь навчальний процес тут грунтовно «пересів» на комп’ютери, яких тут близько 140. Скажімо, для проведення поточного та підсумкового контролю використовується комп’ютерна програма, за допомогою якої студенти мають можливість побачити не тільки об’єктивну оцінку своїх знань, а й одержати правильну інформацію з того чи того завдання.

Кожен викладач створив свою веб-сторінку, де розміщено електронний варіант методичного забезпечення дисциплін, які він читає, електронний каталог статей з фахових видань. Усі комп’ютери коледжу об’єднано в локальну систему з доступом до глобальної мережі Інтернет по швидкісному каналу зв’язку, що дає оперативний доступ до інформації з будь-якого комп’ютеризованого робочого місця. Коледж придбав солідне програмне забезпечення, яке дає можливість створювати електронні підручники. А гордістю училища є комп’ютеризований віртуальний навчально-тренінговий центр, де студенти проходять навчальну практику в умовах, максимально наближених до реального функціонування підприємства.

Я навмання зазирнула на веб-сторінки, розгорнула кілька курсових і дипломних робіт, в яких студенти поки що на папері започатковують власні підприємства, успішно увійшла в електронну законодавчу базу «Ліга: закон», зацікавилася роботою студентської ради самоврядування, переглянула фотознімки спортивних команд і колективів художньої самодіяльності, серед яких фольклорний ансамбль «Прикарпатські візерунки» носить звання народного, зазирнула у студентську кав’ярню, музей «Берегиня» і переконалася: тут живуть так, як розповідають: цікаво, насичено, творчо. А вдома, розбираючись у калейдоскопі вражень, намагалася зрозуміти, що мене вразило найбільше. Потужна матеріально-технічна база цього коледжу? Новітні технології навчання? Невпинні педагогічні пошуки? Мікроклімат, в якому хочеться працювати? Дух творчості, який пронизує всю роботу цього закладу? Вимогливість і доброзичливість, з якими ставляться тут один до одного?.. У голові крутилися якісь наче другорядні фрази.

У приміщенні й на території коледжу студенти не палять, бо цього не любить Людмила Вікторівна. У спортивному одязі ходять лише на заняття з фізкультури — це теж директор їм прищепила. Усі експонати до етнографічного музею «Берегиня» зібрали по селах студенти ( «свою культуру треба знати і шанувати»). Тут вчать поважати думку один одного («студентська рада вирішила, щоб на перервах з гучномовця звучала музика, і ми її стійко терпіли»). Жодних конфліктів ( «у нас нема на це часу. З такими людьми просто розстаємося»). Дискотеки, ігри, брейн-ринги, КВК, різноманітні клуби всіляко заохочуються («студентське життя має бути незабутнім і веселим»). А найефективнішою «живою» рекламою коледжу вважають самих учнів («якщо їм буде цікаво у нас вчитися, за ними потягнуться й інші»). І всі ці настрої і переконання йдуть від Людмили Вікторівни, яка разом зі своїми колегами натхненно створює коледж нового зразка.

Свого часу ректор Київського національного торговельно-економічного університету, мабуть, ризикував, відкриваючи у Коломиї структурний підрозділ. Мені розповідали, як багато він допомагає у розбудові коледжу і комп’ютеризації навчального процесу, про столичних викладачів, які щедро діляться з коломийцями своїми методичними надбаннями, проводять для них стажування на кафедрах, залучають до участі у науково-практичних семінарах, міжнародних конференціях. А ознакою довіри вважають те, що на базі філіалу університет відкрив свій навчально-консультативний центр, де можна на місці здобути вищу освіту й отримати диплом університету. Одне слово, під доброю опікою університету коледж здобув авторитет і визнання, його вважають одним з найкращих навчальних закладів Прикарпаття. І мені дуже хочеться сказати пану ректору, що він може пишатися своїм коломийським дітищем.

Івано-Франківська область.