Останнє прочитання першого з Євангелій принесло несподівану здобич, — пророки ходили поміж людьми вже в час Ісуса Христа. Знаючи, що ходять вони поміж нами й сьогодні, лишилось погодитися з тим, що небагато ж вони надбали за увесь цей час: «Варава! Варава!!», як пролунало тоді, так, з усього виходить, лунає й нині.
«Що було? Що буде?» — постійний супутник людини. Не оминає воно і мене. Доводиться і оглядатися назад, і попри всю свою малість заглядати у дні, яких уже не дано мені зріти.
Скільки не оглядайся. Радянський Союз попри все — верховна точка людського розвитку усіх часів. Породжений революцією, заснований на крові й насиллі, цей велет із сплетіння різних народів уперто спинався на ноги. Не дався. Вистояв. Увесь світ з подивом стежив за ним. Такого ще не було. Країна для людей труда?! Йому одразу судилася нова епоха — атомна. І негайна спроба підпорядкувати увесь світ... тобто одна з найбільших воєн. І тут вистояв. Переміг. Здавалося, ось він — передих. Але одразу втрапив у нову, так звану холодну війну. І так весь час, як не одне, то інше. Час для вдосконалення, для облагороджування системи було втрачено. Закостенілість що людини, що держави — провісник зникнення, смерті. Врешті, так воно й сталося. І розтрощили навіть те, що стягали докупи і князі, і царі.
Та життя продовжується. Час — свого.
Серед людей дедалі частіше говорять про НЛО. Років з десять тому в Москві було надруковано «Голубую книгу», в якій зібрали розповіді про контакти з інопланетянами. Трохи згодом кинули в космос «посланіє од землян», взірці основних елементів. Сподівалися відповіді, якщо буде, через п’ятдесят світлових літ. Відповідь не забарилася, і в ній мовилося про елемент, не згаданий землянами, але, мабуть, один із найважливіших — кремній.
З усього виходить, попереду час осмислених, адресних контактів з неземними цивілізаціями, нова епоха, космічна. Епохальні переміни, як людство бачило з появою Ейнштейна та інших учених, можуть мати разючі наслідки. До такого потрібно бути готовими. Вчасно придивитися, з чим ідемо в небачений день. З якою моральністю. З якими знаннями. І з якими національними розгорожами. Тут усе важливе. Та найважливіше те, чим різниться людство од тварин та інших живих істот, його мистецтва. Знову важливо враховувати досвід, і не тільки високі осягнення, а й занепад, кроки назад, чи навіть падіння.
У демонтажу Радянської України ключову роль відіграли Спілка письменників та її будинок. Іще все було, як було. Обраний з’їздом перший секретар. Обраний зборами секретар парткому... Підходиш до спілки, а увесь під’їзд обліплено дорогими лімузинами. Екс-президент США у кабінеті першого секретаря проводить зустріч з тими, кого Павло Тичина колись нарік — займанщина. Оброблені для певного діла наші люди.
Або ось: великий зал тоді іще музею Леніна. Збори письменників. Вірніш, зустріч з десятком колег, котрі вскочили в такі чи інші депутати. П’ятеро з десяти товчуть секретаря парткому, як за всі гріхи ВКП(б), НКВС, Сталіна і Берії вкупі. Однокурсник про свого однокурсника говорить: «Гуренко дасть йому авторучку і буде він укладати списки письменників на розстріл!» Ідучи до трибуни, щоб сказати репліку, я з подивом оглядався на зал. Він ревів: «Не давати йому слова! Не давати слова!» Але головував Драч, і врешті трибуна дісталася і мені. «Ніяких списків. Ніяких авторучок. Нічого негідного. Але і ви не забувайте, партія була, є, і буде!»
Повертався я на своє місце вже за повної тиші.
Всього було. Партком опечатали...
Ідучи по днях, якось-то читаю в «Літературній Україні»... далі цитую: «17 квітня 1991 другий день триває Х з’їзд письменників України. Багато суворого, грізного. Вимоги департизації «Дестукалізації» спілки. Шовіністи і партократи прищухли. Секретар парткому (Г. К = к), якого запрошували на трибуну, злякався і просто втік. Отакий Фурманов...»
Спершу я і не второпав, що це ж про мене! А потім... не Гончару б таке казати. Не Гончару б згадувати всує Фурманова. Були б живі такі люди, як Фурманов, того, що сталося, не сталося б ніколи!
Союз давав великі можливості народам. Не знаю як у інших, а Україна вийшла на самостійність такою, якою ще не була. Вповні використавши можливості радянської системи для піднесення рівня добробуту всіх, для освіти всіх, для літератури, мистецтв і культури всього народу.
Не розгубити б досягнень! А ще й вдосконалити щось. І все б до діла. Дивись, і дорога б уперед і знову знайшлась. Тільки щоб усі гуртом, не віддаючи на поталу нікого. В урочний час, підступивши, навчимося спілкування з кимось із небес. І раптом з’ясовується, що давно колись посилали на Землю Вчителя. А земляни загнали його на хрест. І мук благородного сина не взріли, ревучи вічний крик патріотів: «Варава! Варава!!».
