Дискусії щодо війни в Іраку, її причин і правомочності не стихають в усьому світі. Дискутують на всіх рівнях — від політичних діячів і авторитетних політологів до простого люду, що вільно висловлюється в радіоефірі численних радіостанцій Америки. Ця болюча тема заполонила провідні сторінки преси, відповідні сайти Інтернету, телеекрани.
У дискусії свою точку зору в статті «Війна на шести фронтах», надруковану в іспанській газеті «El Mundo», висловив відомий журналіст, письменник Фредеріко Форсайте. Статтю передрукувала газета «Новое русское слово», а цими днями її зачитали на одній із американських радіостанцій.
Ф. Форсайте — автор численних бестселерів, перекладених багатьма мовами світу. Один із них — «День шакала» (про планування вбивства генерала Шарля де Голля), за яким знято фільми в США та Великій Британії. Останній його твір під назвою «Месник» вийшов 2003 року.
Пропонуємо статтю Фредеріко Форсайте «Війна на шести фронтах» з незначною літературною обробкою.
«У сучасному світі не буває жодної війни, яка б велася тільки на одному фронті. Насправді боротьба ведеться на шести фронтах, і, задля переконливості, переможцеві треба здобути перемогу на всіх.
Перш ніж пролунає перший постріл, необхідно домогтися перемоги на політико-дипломатичному фронті. Щодо окупації Іраку, то стало очевидним, що США зазнали поразки на полі битви з Організацією Об’єднаних Націй.
Звичайно, правильним є й те, що США свого часу не дістали схвалення ООН стосовно зміни режиму в Гренаді та Панамі. Також не питали думки ООН і британці, перш ніж повернули собі Мальдівські острови, або перед тим, як бойові літаки
НАТО почали бомбити Сербію і Косово й змусили відступити війська Мілошевича. Тим паче, що у випадку з Іраком Вашингтон настільки перевершив самого себе в питаннях тактики, що ця кампанія запам’ятається своєю незаконністю. Адже ООН не давала своєї формальної згоди на її проведення.
Коли заради вирішення сьогоднішніх проблем американські й французькі дипломати спробували підкупити голоси Камеруна, Гвінеї, Анголи, політична вистава перетворилася на справжній фарс. Якщо єдина в світі наддержава наступного разу вирішить застосувати силу, то було б ліпше, якби громадська думка була на її боці — інакше їй доведеться взагалі відмовитися від допомоги.
Другої поразки США зазнали на розвідувальному фронті. Вашингтон і Лондон не мали справжніх агентів у таборі Саддама Хусейна. А потім спробували підкупити зрадників, роздаючи їм всілякі обіцянки й мобільні телефони. Сьогодні вже очевидно, що не було ні зброї масової поразки, ні контактів між Багдадом і бен Ладеном, ні найменших намірів купувати в Нігерії уран. Все було нісенітницею.
Після того, як вторгнення до Іраку здійснилося, не меншою безглуздістю було недооцінити можливість інтенсивної визвольної війни, з якою могли зіткнутися союзники. Після оголошеної перемоги вже минуло дванадцять місяців, партію БААС розформовано, старий режим обезголовлено, але при цьому складається враження, ніби терористи завдають ударів у будь-якому місті і в будь-який час, а частота проведення терактів постійно зростає.
Третій фронт пролягає полем бою. Тут практично все пройшло, як по маслу. Враховуючи величезну різницю між збройними силами сторін і вирішальну роль, котру в будь-якій сучасній битві відіграє повітряний потенціал, результат не міг бути іншим.
Так само США практично непереможні на економічному фронті. Ця нація може виділяти тисячі й тисячі мільйонів доларів на будь-яку військову авантюру, не бідніючи при цьому.
Тим паче в даний момент є дуже важливим п’ятий за рахунком фронт боротьби. Ним вважається той, що називають «розум і серце». В цьому сенсі призначена США тимчасова цивільна адміністрація в Іраку на чолі з проконсулом Полом Бремером допустила чимало вартих співчуття помилок, часто діючи всупереч своїм британським союзникам, які перебувають на півдні країни.
Кинувши вперед Третю піхотну дивізію, армія США зробила ту роботу, якої від неї чекали. Наступного моменту вона вже сиділа склавши руки, ніби кажучи: «Якщо треба щось рознести в пух і прах, то нам у цьому немає рівних. Але у відбудові ми участі не беремо». І тоді виникло інше запитання: «Добре, а хто ж за це візьметься?». За всі місяці агресії відповіді так і не було.
Найперше і найголовніше завдання загарбника-окупанта — відновлення порядку і законності — було зустрінуто легковажним здвигуванням плечей. І в результаті кримінальні елементи Іраку, що не знають жалю, одразу скористалися ситуацією. Грабіжництво, викрадення людей, збройні пограбування завдають ударів повсякденному життю іракців.
Незважаючи на жах, який охопив Захід після публікації знімків із в’язниці «Абу-Граїб», а також на те, що арабські вороги коаліції скористалися цим для власних вигод, нещодавно до Великої Британії надійшов лист від одного високопоставленого військового, який нині перебуває в Басрі.
Офіцер боїться покарання з боку властей, а тому просив не називати його ім’я. Він стверджує, що іракці настільки звикли до думки про насильство у в’язницях, що опубліковані в засобах масової інформації знімки із в’язниці «Абу-Граїб» справили на них менше враження, ніж на Заході. «Роздратування народу, — стверджує в своєму листі офіцер, — викликане швидше щоденними злочинами, які залишаються безкарними: це — нечиста вода, сморід, купи сміття, перебої в постачанні електроенергії, нестача бензину, високий рівень безробіття. Нині іракців особливо турбує проблема праці, стан лікарень, шкіл, помешкань і особистої безпеки.
Немає ніякого сумніву в тому, що напередодні передачі певних повноважень до рук іракців настрій суспільства має більш ворожий характер щодо коаліції, ніж це було в день повалення статуї Саддама.
І, насамкінець, варто згадати так званий фронт засобів масової інформації світу. Позаду залишилися дні, коли війни в основному велися поза полем зору суспільства. Весь сценарій військових подій сьогодні заповнений військовими кореспондентами — справжніми й підставними, кожен з яких тримає в руках відеокамеру.
Цифрові та інформаційні технології дають змогу сьогодні за мить зробити знімок, збільшити його, підчистити і розповсюдити по всьому світу. Відкривати своїми повідомленнями випуски теленовин або заповнювати перші сторінки газет так само важливо, як і підбити військову техніку противника.
Переконати всі засоби масової інформації в своїй правоті нелегко. Необхідне неабияке вміння компаній, відповідальних за налагодження зв’язків із суспільством. Такі невеликі телевізійні канали, як «Аль-Джазіра», здатні домагатися в арабському світі гідних подиву пропагандистських результатів, зрозуміло, антизахідного характеру.
Звичайно, ситуація, коли будь-яке звинувачення на адресу коаліційних військ (яким би безглуздим воно не було) одразу викликає довіру до себе, несправедлива. І не тільки в арабських країнах, але й серед європейських лівих. Тоді як заперечення хибних звинувачень з доказами на захист коаліції проходять непоміченими. Але все відбувається саме так.
І якщо англо-американським силам доведеться будь-коли розпочати бойові дії, то тим, хто відповідає за контроль над станом тих п’яти фронтів, що перебувають далеко від лінії вогню, треба буде виконувати свою роботу набагато краще, ніж це зроблено в Іраку. Протягом останніх дванадцяти місяців було допущено стільки помилок, що їх вистачить для створення цілої бібліотеки керівництв, кожне з яких мало б один заголовок: «Як не варто робити справи».
Підготувала до друку Лідія КОРСУН.
Нью-Джерсі, США.
