А їхні тіла кинули у протитанкові рови

Із закриттям національних шкіл у середині 30-х років минулого століття викладання кримчакською мовою припинилося взагалі. (Попри це, мова збереглася. У роки незалежності України почали видавати кримчакські словники, фольклорні й літературні твори, прислів’я і приказки.) За довгі роки боротьби за право називатися кримчаками їх представники збирали все, що могло розповісти про їх ідентичність, й відправляли в Ленінградського музею етнографії. Там залишилися головні свідчення їх самобутності у світі. Самоназву «кримчаки» етносу, який сформувався на території півострова у період середньовіччя, дехто досі розуміє й уживає як «житель Криму» взагалі. А самі кримчаки вважають часом свого поселення тут VІ століття. До ХІХ століття найбільше їх жило в містах Кефе, Солхаті, потім в Карасубазарі, Мангупі.

Вони, разом з євреями та циганами, стали жертвами геноциду. Вже на початку війни фашисти знищили в Сімферополі, Феодосії й Карасубазарі понад три тисячі кримчаків, а їхні тіла кинули у протитанкові рови. Методично розстрілювали їх у Керчі й Севастополі. Після закінчення війни кількість кримчаків порівняно з довоєнною статистикою зменшилася майже на 80 відсотків. Фронтовики та евакуйовані кримчаки, повертаючись на півострів після звільнення Криму, дізнавалися страшну правду про загибель свого народу. Почали збирати свідчення про полеглих і живих. Спільне горе їх згуртувало. З’явилася траурна дата — щороку 11 грудня кримчаки збираються, щоб відзначити День пам’яті загиблих. Під час таких зустрічей міцніла ідея створення власного музею. Та все не вистачало коштів на його організацію. Хоча гроші на музей — членські внески й пожертви — збирали всім миром та роками складали у старовинну металеву скриню — кум бару. Втілити в життя давню мрію допомогли державний і кримський комітети у справах національностей та фонд «Відродження».

...І ось тепер музей кримчаків є й у Криму. Він додався до першої набутої після незалежності України общинної власності кримчаків — «Етнокультурного центру», де є національна бібліотека, працюють дитяча художня студія, недільна школа, керамічна майстерня — для розвитку традиційних ремесел і випуску сувенірної продукції.

...Першими гостями музею кримчаків стали представники всіх інших численних національно-культурних товариств та общин півострова. Святковості події додала ще одна важлива для всіх обставина. Із вдячністю відзначили присутні узаконення Верховною Радою України статусу осіб, депортованих за національною ознакою, й визначення їх прав. Наша країна гарантує депортованим особам, котрі добровільно повернулися в місця свого постійного проживання, рівні з громадянами України права відповідно до Конституції й такі умови: забезпечення землею, житлом, освіту, працевлаштування, а також умови для національного й духовного розвитку. До депортованих за національною ознакою закон зараховує осіб, котрі в період з 1941-го по 1944 рік були примусово переселені на спецпоселення за рішенням державних органів СРСР із місць постійного проживання, які є територією України. Серед тих, хто переніс усі випробування брутальної висилки, були й кримчаки. Їхні лідери постійно обираються до «Ради представників громадянських організацій національних меншин України» при Президентові України. Вони відзначають, що зустрічі на високому рівні допомагають у розв’язанні їх проблем.

...Під час приязного спілкування на презентації музею кримчаків виявилося, що представники багатьох етнічних спільнот Криму вже давно є активними учасниками традиційних літніх «Днів кримчакської культури». В їх програмі концерти, художні виставки, дегустації національної кухні. Усі відзначили: нечисленні кримчаки — талановитий народ, відродитися якому допомагає держава, общинна й конфесійна згуртованість, невтомна енергія, природне почуття гумору, вміння вилити свою радість і журбу в піснях та постійна праця. У цього етносу дуже сильний культ предків. Кримчаки об’єднані тісними дружніми й родинними зв’язками й характерною для всіх здавна згуртованістю та взаємодопомогою. Маючи нині збережену самобутню культуру, вони гармонійно вписуються в минуле й сьогодення Криму. Їх пов’язують тісні духовні та етнічні узи з кримцями — насамперед кримськими татарами, євреями, караїмами та всіма іншими народами, представники котрих брали участь у формуванні кримчакського етносу.

— 60 років очікували нинішньої події представники питомого, нечисленного Криму, — відзначив голова Кримчакського республіканського культурно-просвітницького товариства «Кримчахлар» Юрій Пурим. — Тут ще немає доглядача. Та екскурсії для всіх бажаючих уже проводять представники товариства. Вхід вільний. Двері музею відкрито щодня. З часом його площа збільшиться. Тоді це буде повноцінний етнокультурний центр — єдине місце у світі, де ми можемо показати експонати, збережене культурне надбання, свідчення сутності й унікальності нашого народу. На базі музею планується вже днями відкрити комп’ютерний клас, гуртки національної художньої самодіяльності, проводити уроки національних традицій.

Крим.