Хочу висловитися про віковий ценз керівника вузу. Мої опоненти загалом спираються на ідеал науково-педагогічного традиціоналізму, тобто на заслуги особи (ректора) перед освітою і наукою. Вік, мовляв, не завада, бо в управлінні вузом головну роль відіграють авторитет формального статусу (вчене звання, науковий ступінь, тривалість керівництва вузом, обсяг нагород тощо).
А я — за обмеження тривалості перебування на посаді ректора. Чимало «старожилів» недостатньо розуміють суть модернізації вищої школи. Моє твердження легко перевірити, зазирнувши до протоколів засідань учених рад вузів, де модернізація освіти нерідко зводиться до підрахунку числа комп’ютерів на студента.
Багато ректорів не володіють сучасною філософією освіти, а за фахом — це «вузькі» спеціалісти, котрі слабо орієнтуються у питаннях методології сучасної науки та українознавства.
На жаль, хвороба підстаркуватих інтелектуалів — склероз мозку — не залежить від наукових ступенів, почесних звань і посад.
І все ж треба, очевидно, дещо уточнити. Досвідчений управлінець і дієздатний вчений-педагог, досягнувши солідного віку не повинен, на мою думку, усуватися від керівництва. Їхній багатющий досвід слід використовувати, вводячи посади консультантів. Можливо, доцільно законодавчо врегулювати статус екс-ректора, якщо стан його здоров’я дозволяє плідно працювати.
В. ШЕВЧЕНКО,доктор філософських наук, професор (пенсіонер).
Чернігів.
