Страшна новина облетіла Прядівку: майже тридцятилітній приблудний Сашко М., якого тутешній підприємець Володимир Рудий найняв доглядати за свинями, убив свого роботодавця. Коли два тижні потому міліція нагодилася на садибу, цей Сашко все ще допивав та доїдав припаси хазяїна. Прохмелів, як тільки правоохоронці виявили напіврозкладений труп Рудого за нещільно зачиненими дверима хліва.
— Твоя робота? — запитали посоловілого Олександра, який вочевидь не чекав появи гостей у погонах.
— А що мені залишалося? — признався Сашко. — Інакше я був би уже мертвим, як он лежить і смердить за свинарником присипаний землею мій попередник...
І справді, правоохоронці знайшли ще одного небіжчика. Не старого парубійка-п’яницю із сусіднього району, якого давно вигнали з дому, куди він подався чи де пропав, нікого не турбувало. А виявилося, що він не своєю смертю сконав у «приймах». Бо мав на тілі численні побої та рани. Проте швидко з’ясувалося, що це не той мертвець, про котрого знав Олександр М. Це інший, «додатковий»...
... Рудого, якому цього року виповнилося б 45, у Прядівці давно побоювалися і обходили десятою дорогою. Відлюдькуватим був Володимир відтоді, як років п’ятнадцять тому його покинула дружина з малолітнім сином на руках. Стверджують, що натерпілася, наплакалася і втекла подалі від чоловіка, котрий ображав її часто і навіть стусав кулаками. І з синочка знущався. Якось, кажуть, за незначну провину посадив хлоп’я у холодний і темний льох та щільно замкнув ляду.
Не чоловік, а деспот. Від його збиткувань та жорстокості зрідка потерпали і деякі односельці. Тому ніхто тут з Рудим дружби не водив і старався не зв’язуватися з ним. Особливо після того, як жінці, з котрою через якийсь час «овдовілий» відлюдник почав жити, понівечив руки. Вона від нього кудись забігла і більше не поверталася.
Останні роки самітній Володимир Рудий зайнявся приватним бізнесом. Відгодовував свиней та продавав м’ясо і копчене сало. Збудував свинарник майже на півсотні голів і вдень та вночі доглядав свиней. Сам не встигав впоратися, тому наймав людей, щоб допомагали. Отож вони біля свиней, а він більше на базарі. Зауважу, ніхто з місцевих ні за які гроші в підсобники до Рудого не йшов. Зазвичай у нього працювали заброди, бездомні або ж колишні в’язні, які часом готові були служити за харчі. Де та як їх знаходив Рудий, звідки приводив на своє подвір’я, ніхто з прядівців до пуття не знав. Одначе люди бачили: то один, то другий, то третій через деякий час безслідно зникав.
Думали, що «завербовані» бомжі просто не витримували тортур Рудого. Адже він їх начебто тримав у конюшні і знущався з них. Якщо ті цупили кусень м’яса, карав нещадно. Вимагав, щоб працювали з раннього ранку і до пізнього вечора. І щоб «не пищали». Інколи, правда, давав їм пляшку самогонки. Цього було досить, аби «раб» ставав покірним.
Тепер з’ясувалося, що Рудий і не виплачував найманим бомжам обіцяних грошей. Спочатку з дня на день переносив виплату. А коли у бідолашних та безправних уривався терпець, то...
Затриманий Олександр М. розповів, що настав момент, коли він рішуче зажадав зарплати. Або гроші, або він іде геть. Тоді Рудий схопив його і завів у хлів, підняв у вогкому кутку старе мішковиння, а під ним — останки чоловіка. «Отаке буде й з тобою, якщо стрибатимеш межи очі, — заявив своєму «рабу». —Звідси живим ніхто ще не виходив — зрозумів? То зарубай собі на носі! І про гроші забудь, дурню, а роби, що я тобі наказую, і радій, коли хоч чарку наливаю». А далі ніби наказав наступної ночі труп винести та зарити за гноївкою. І тримати язик за зубами, якщо жити хоче.
— Я перелякався і збагнув, що від Рудого мені справді не вислизнути цілим, — розповів слідчому Олександр. — Того ж дня, як почало вечоріти, підстеріг свого хазяїна, коли він, повернувшися з базару, заходився перевіряти свинарник та його закутки, чи все там гаразд. Я просто не хотів кінчити так, як кінчили мої попередники. Не вбив би я його, він прикінчив би мене...
Ця жахлива новина нікого не здивувала. Селяни вірять, що Рудий був здатний на таке. Мало того, вони радять правоохоронцям поцікавитися обставинами загадкових смертей, які кілька років тому неждано-негадано спіткали рідного батька і брата Рудого. Уже тоді виникали підозри та ходили чутки, що «не по своїй волі вони один за одним померли».
Царичанський район
Дніпропетровської області.
