23 грудня 2003 року виповнилося п’ять років із дня підписання Президентом Закону України «Про топографо-геодезичну й картографічну діяльність». Ця дата ні про що не говорить пересічному читачеві, а для спеціалістів — геодезистів, топографів, фотограмметристів, картографів — є ще однією причиною для розчарувань. І згадки про минулі часи, часи розквіту в Україні топографо-геодезичної та картографічної науки й виробництва.
Чому так? А тому, що з розвалом колишнього СРСР тільки ми з усіх колишніх радянських республік успадкували найбільшу кількість спеціалістів цієї унікальної галузі й налагоджену систему виробничих структур, що діють. Тому так швидко було створено керівні органи — Головне управління геодезії, картографії і кадастру при Кабінеті Міністрів України і топографічну службу Збройних сил України, нормативну базу, переформовано виробничі підрозділи, розроблено науково-технічні програми з розв’язання першочергових фундаментальних завдань. Але на цьому все й закінчилося. Вельми амбіціозним планам картографічної діяльності молодої держави так і не судилося здійснитися.
Мало того, можна стверджувати, що в Україні відбувається занепад цієї вкрай важливої роботи. Жалюгідне фінансування, застарілі аналогові технології, методично необґрунтована реорганізація й управління галуззю і її виробничих підрозділів та інші чинники вже призвели до розриву технологічних ланцюжків і втрати продуктивної частини фахівців. Таке подальше ставлення до картографії у країні, де сьогодні стоїть величезна практична робота зі створення земельного кадастру, є принаймні незрозумілим. Мало того. У зв’язку з Указом Президента України № 1039/2003 від 15 вересня 2003 року «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів» ці проблеми значно зросли.
Як військовий топограф, хочу зупинитися на питаннях, що належать до проблем топографічної служби Збройних сил України, не перевантажуючи їх цифрами і не зачіпаючи таємні дані.
У дитинстві ми всі грали у морський бій, де за певною послідовністю кодування топили кораблики противника. За таким простим принципом здійснюється й управління військами та вогнем. Тільки замість клаптика паперу у клітинку застосовують карту, яка має бути в командира взводу, роти, батальйону, полку і так до Верховного Головнокомандувача. Адже карти в кожного відповідного командира, покриваючи певну площу території, незалежно від масштабу мають забезпечувати однаковість зображення місцевості, що, у свою чергу, дає можливість приймати рішення, які зрозумілі всім учасникам військових дій. Інакше це буде бій наосліп.
Отож сучасна карта поля бою для командира є своєрідною шаховою дошкою з чужими і своїми фігурами на тлі зображеної місцевості, що забезпечує управління військовими підрозділами під час проведення відповідних операцій без появи на відкритій місцевості. Тому головною умовою якості карт є їх відповідність сучасним реаліям тієї чи іншої місцевості, яка в наш техногенний час змінюється з величезною швидкістю. Що, у свою чергу, визначає одне з головних завдань топографічної служби — завчасну підготовку території у топографо-геодезичному і картографічному плані. Тобто топографічна служба, її чисельність і структура залежать не від кількості військ, а від площі території, що підлягає у жорстко визначені терміни картографуванню в інтересах захисту держави. Це — аксіома.
Та створюється враження, ніби Генеральний штаб ЗС України цього не розуміє. Інакше як пояснити хоча б той факт, що під час так званого реформування української армії він видав не одну, а кілька директив про скорочення військово-топографічного управління і частин топографічної служби.
Певною мірою я співчуваю й розумію вище керівництво Міністерства оборони, якому справи топографічної служби на тлі загальних проблем здаються дріб’язковими. Проте, на мою думку фахівця, військову топографію віднесено до армійських «дрібниць» через те, що попередні наші військові керманичі звільнили «за станом здоров’я» генерала Жигуліна, першого начальника цієї служби Збройних сил незалежної України. Ця людина докладала титанічних зусиль до збереження топографо-геодезичного та картографічного виробництва, що дісталося, до створення підрозділів, яких не вистачало в технологічному ланцюзі, до розгортання наукових робіт із сучасного топогеодезичного і навігаційного забезпечення військ, до впровадження нових технологій і технічних засобів, до організації підготовки національних військових топографів, до збереження кадрів. На жаль, із ним звільнилася ціла когорта досвідчених фахівців, що розірвало систему послідовності підготовки спеціалістів.
Процес зміни керівництва в будь-якій структурі завжди складний, а інколи й болісний. Усе залежить від людей, які приходять на посаду, від прозорості їх призначення, професіоналізму, порядності та інших чинників, що характеризують нових керівників. На жаль, нове керівництво топографічної служби не відповідало жодній з наведених загальноприйнятих вимог, і, попри офіційні версії вищого командування, офіцерський корпус і підлеглі знали, що головною причиною було сплановане звільнення посад для інших, аж ніяк не кращих фахівців.
Ось тому і маємо сьогодні у складі Головного управління оперативного забезпечення управління військово-топографічного і навігаційного забезпечення військ із залишеною генеральською посадою начальника на шість справжніх фахівців. Це вони відповідно до статті 9 Закону України від 23.12.98 р. № 353-XІV «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» працюватимуть над плануванням та організацією виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт на площі більш як 600 тис. кв. км — саме така територія України. Нагадаємо, що Франція має близько 544 тис. кв. км. Водночас пам’ятаймо, що для забезпечення обороноздатності держави наші військові повинні мати топографічні карти і прилеглої території, яка майже вдвічі більша за нашу. Це від них, усього шістьох, потрібно чекати перспективних розробок організаційної структури служби, сучасних напрямів розвитку технологій топографо-геодезичного і картографічного виробництва, розвитку навігаційного забезпечення військ та розв’язання інших проблем.
Одне слово, наша армія вже сьогодні переживає технологічно-людську кризу в сфері картографії й навігації. Звісно, без них будь-яка армія сліпа. Тож, можливо, Міністерство оборони України планує купувати відповідні карти в Молдові або Білорусі? Чи сподівається, що цим інструментарієм наші Збройні сили забезпечить НАТО?
Треба зазначити, що не за кращим принципом проводять реформування і, як то кажуть, на місцях, у відповідних військових частинах та підрозділах служби. Органи управління і кількість частин залишаються, як і були, а скорочують посади безпосередніх виконавців. Та й командування цих частин призначають не обов’язково за принципом професіоналізму. Яскравий приклад цього — те, що сталося в картографічному центрі, одній з військових частин топографічної служби.
Саме тут за сучасними технологіями створюють цифрові карти. За обсягами робіт, які тут виконують, за унікальністю фахівців і підходів він донедавна викликав подив у закордонних делегацій. Цю військову частину нашої армії вони оцінювали як національне надбання України. А приводом до її «реформування» стала анонімна скарга працівників частини до засобів масової інформації стосовно різниці оплати праці військових і працівників.
Але попри все Генштаб на факти, професійно не розібравшись, зреагував миттєво. По-перше, було усунуто з посади командира частини, який устиг попрацювати трохи більше року, тож до порушених питань не мав жодного стосунку. По-друге, скоротили виробничі підрозділи, тоді як, за науковими розрахунками й тими, що були, центру треба ще працювати не менш як п’ять років над створенням цифрових карт території, за яку відповідає Міністерство оборони України. До того ж топографічні карти, які сьогодні перебувають на забезпеченні, соромно казати, але понад 80 відсотків їх мають двадцятирічний термін стану місцевості! За цей час місцевість, яка на них зображена, змінилася так, що її неможливо впізнати. А це зобов’язує Генштаб терміново розгортати роботи з оновлення топографічних карт. Бо завтра командири полків і батальйонів не зможуть за цими картами орієнтуватися на місцевості, не кажучи вже про управління вогнем. І хто це робитиме, коли скорочуються саме виробничі підрозділи? А задекларований європейський вибір уже завтра потребуватиме формування електронних карт за стандартами НАТО. Це — додаткові обсяги робіт, і чималі.
Незрозумілим є скорочення відділу математичного супроводження. Пішли унікальні спеціалісти. До того ж, як на деяких підприємствах за радянських часів, у картографічному центрі після перевірки почали впроваджувати для інтелектуальних працівників потогонну систему: не змінюючи тарифів, наполегливо зрізали норми часу на окремі технологічні операції. Також можна вважати злочинним скорочення заступників начальників підрозділів, які здійснювали контроль за технологією створення цифрових карт. Фахівці розуміють, до яких трагічних наслідків це може призвести. Зрозуміло, не сьогодні, а лише тоді, коли не спрацюють як треба комп’ютерні системи управління військами і сучасною вогневою зброєю. Може трапитися так, що ракета, яка влучила в житловий будинок у Броварах, здаватиметься нам дитячим жартом...
Тому, на жаль, дедалі більше переконуємося, що в топографічній службі нікому нічого не потрібно, окрім вирішення особистих справ. Сьогодні керівництво топографічної служби через професійну безграмотність своїми діями не лише розвалює її як спеціалізоване унікальне виробництво, а й вводить в оману вище керівництво Міністерства оборони України.
На мою думку, потрібно терміново Кабінету Міністрів України, Національній Раді безпеки й оборони розглянути питання про стан справ у галузі та негайно виводити з підпорядкування Державну службу геодезії, картографії та кадастру і топографічну службу Збройних сил України. Точніше — їх залишки. Доцільно було б створити самостійну єдину державну службу з певною внутрішньою спеціалізацією для виробничо-господарського забезпечення країни, зокрема і оборони. Можливо, з підпорядкуванням національному космічному агентству України.
Створення єдиної державної служби дасть можливість розв’язати низку фундаментальних проблем із топогеодезичного і картографічного забезпечення держави. Сконцентрувати виробничі потужності й оптимально їх використовувати, що, у свою чергу, значно зменшить нераціональні фінансові витрати.
За наявного підпорядкування картографічна галузь перетворилася на додаткову з усіма наслідками, які з цього випливають, і практично не виконує своїх функцій з проведення фундаментальних робіт. Насамперед тих, які потрібні для обороноздатності та безпеки України, як це і визначено законодавством.
Валентин ЛИПСЬКИЙ,кандидат технічних наук.
