«Як це страшно, коли грунт розколюється під ногами...»

Хата сім’ї Петруків розвалилася перед тим, як господарі мали ступити на поріг, щоб винести хоча б документи і гроші. Не встигли. Гроші, документи, подушки, килим, деяке інше домашнє начиння полетіли у прірву. Дякувати долі, самі залишилися живі.

У неділю під вечір Надія Петрук, залишившись вдома одна, запалила лампадку і читала молитву. На стіні висіли ікони: Святої Трійці — 1886 року, Пресвятої Богородиці — 1893 року і маленьке зображення Ісуса з терновим вінком на голові.

— Глипнула на грубу, а груба відійшла від стелі і там утворилася тріщина, — розповідає пані Надія. — Швидко вийшла на веранду, а там так само тріщить —стіни відходять від стелі. Пішла на вулицю кликати маму та сестру. Вони поралися на городі. Думала, встигнемо ще хоч якесь дрантя винести. Добре, що не встигли, бо так там би й залишилися.

— Ви навіть не уявляєте, як це страшно, коли земля розколюється під ногами, — розповідає мати Надії — Наталія Іллінічна. — Ви подивіться, яка вирва на подвір’ї! Туди навіть погріб провалився і все, що було в ньому — банки із закрутками, бараболя, будемо просити насіння по людях. Продала корову, дали пенсію, я їх відклала і сказала дітям, що це вже нехай буде «на смерть». А воно, бачите, як вийшло, без мене пішло під землю. Якщо грушку з корінням потягнуло донизу, що їх тепер і не видно, то нас би звідти точно ніхто не дістав.

Друга половина хати Петруків теж розвалена, але залишилася на поверхні. Саме на цій половині розташована кімната, в якій пані Надія читала молитву.

— Зараз ночуємо у сестри, вона побудувалася за п’ять чи шість хат від нас, — каже пані Надія. — Вночі я прокинулася і до ранку ворожила, чи збереглися на стіні ікони і молитовник? Тільки розвиднілося, пішла на подвір’я розваленого будинку. Через вікно побачила, що ікони висять на стіні. Попросила хлопців, вони обережно через вікно залізли в кімнату і зняли ікони.

Через хвилин 10—15 після того, як розвалилася хата Петруків, така само участь чекала на будинки їхніх сусідів Наавгустів. Як карткові, розвалилися сусідські новий і старий будинки. Щоправда, провалля біля них — неглибокі. А ось літня кухня пішла під землю. З-під завалів односельці визволили 77-річну господарку Марію Наавгуст. Жінка, над якою зависла частина кам’яної стіни, дивом залишилася живою.

— Коли їхня хата розвалилася, ми почули крик Марії, — каже Наталія Петрук. — Тоді наш зять Федір побіг рятувати. Вмить збіглися інші хлопці. Приїхав сільський голова.

— Жінка лежала під розвалинами, тільки ноги стирчали, — каже сільський голова Петро Фомишин. — Її врятувало те, що стіна впала на металеві сходи, що ведуть на горище. Нас було багато — Федір Кісар, Руслан Грабчак, Саша Рябий, Віталій Андрусишин, Олександр і Павло Коцюби, та підняти брилу не змогли. Нею притиснуло жінці голову і верхню частину тіла. На щастя, тільки частково, бо основна маса просто висіла над тілом жінки. Привезли багатотонний домкрат, підставили балки і так помалу визволили потерпілу. А тут вже чекала «швидка» і наші медпрацівники з ФАПу, вони, як тільки почули про біду, зразу прибули на місце. Каретою швидкої допомоги бабусю доставили у районну лікарню.

Донька потерпілої, пані Галина, ще встигла винести з будинку документи і гроші. Наступного дня через розвалену стіну винесли ще і меблі. Не приховують, що ризикували. Бо підлога в розваленому будинку «ходить» під ногами. Що це справді так, журналіст відчув на собі, ставши тільки на сходи при вході.

Рятувати бабусю допомагав разом з батьком її сусід, десятикласник Павло Коцюба. Хлопець так перелякався, що втратив сон. Його мати каже, що в ту ніч Павло довго не міг заснути. А як тільки задрімав, прокинувся з криком: «Тікайте, бо хата валиться». Так само потребують лікування всі восьмеро людей, які проживали у трьох розвалених будинках.

Жителі вулиці передбачають, що після дощів штольня далі буде затягувати будинки. Тріщини у стінах, просідання фундаменту можна зримо побачити принаймні до сьомої хати, якщо рахувати їх від місця зруйнованих будівель. Люди вже перебираються з цих будинків. Перевозять речі, не чекаючи, поки знову під ногами провалиться ґрунт.

— Правду каже мій чоловік, що ми колись проснемося у штольні під землею, — розповідає Любов Коцюба. — Подивіться на наш будинок. Фундаменту вже не видно. Вгруз у землю. Ми живемо через сім хат від розвалених, але на одній лінії. Мій чоловік ще малим пробирався у штольні подивитися, як там ріжуть кам’яні бруски. Ще тоді запитував своїх батьків, чи не просвердлять дядьки дірку у підлозі в хаті. Як кроти підрили наші будинки.

Федір Кісар, зять Петруків, ходив у штольню, сподівався, може знайде деякі речі, що провалилися з тещиної хати. Каже, туди страшно заходити, там все дихає на ладан.

Сільський голова Сапіжанки Петро Фомишин каже, що в селі визначили 12 хат для переселенців. Це будинки, в яких нині ніхто не проживає. Господарі померли, а діти виїхали в місто. Щоправда, коштують будинки дорогувато для місцевих мешканців. За словами сільського голови, за хату 60-х років просять 4—4.5 тисячі доларів, 70-х років — 8—9 тисяч доларів, 90-х — до 15 тисяч «зелених».

Депутати сільради звернулися з листом до свого представника у Верховній Раді Миколи Джиги. Просять зробити депутатський запит до Кабміну з вимогою виділити кошти на переселення постраждалих людей, а також тих, чиї будинки — на межі руйнування.

— Фахівці однієї з експертних установ провели експертизу і тепер мають накласти карти виробітку копалин у шахті з картами розташування будинків на вулиці, — каже сільський голова. — Так буде встановлено надійність того чи іншого будинку. На підставі таких висновків будемо приймати рішення.