У селі Максим Козелецького району стався унікальний неординарний випадок. Мешканець населеного пункту Володимир Червенко у травні цього року забив собі у голову 75-міліметрового цвяха і... вижив! Майже два тижні він мав у голові смертельний метал!
Погодьмося: наважитися на такий вчинок — це насамперед виклик собі, а не людям. Вирішив позбавити себе життя у такий жорстокий спосіб?
...У селі Максим я довідався, що після успішної операції в обласній лікарні Володимир Червенко додому не повертався. Де ж він подівся? Сусіди давали різні адреси.
Дізнався від них про не надто привабливе буття 35-річного односельця. Після армії працював у Броварах, одружився. А потім те-се, розлучився, і з 1994 року у селі, у діда, де нема роботи, а основний приробіток — «полюддя», могоричі. Розпився Володимир.
— Життя в нас нелегке, без випивки не обійдешся, —каже його друг Гришко Цаленко, у якого й самого свіжо-розбита скроня із зашитою нитками багряною шкірою (оборонявся від крадіїв. — Авт.). — А тут у Володі помер дід. У лютому поховали. Ну, Володя і зовсім здав... За могорич польський сервант віддав! Усе за горілку роздав. Одна табуретка та лежак у хаті. Почалися йому всякі дурниці ввижатися...
З Г. Цаленком відвідали добротну садибу, яка залишилася у спадок В. Червенку. Подвір’я заростає бур’яном. Хазяїн зняв шифер із сарайчика... Либонь, теж за могорич. Можливо, це й призвело до моторошного дійства.
Бабуся Ганна Дуля — родичка Володі. Живе неподалік.
— Я почула, що племінник мого чоловіка лежить хворий у хаті, — розповідає жінка. — Пішла до нього. Запитую: «Володю, що тобі болить?» А він мені: «Я гвіздок забив собі у голову. Мені аби вмерти швидше». Так жалко його! І що та горілка з людьми робить!
Родичі викликали батька з смт Десна. Він і доставив хворого в Чернігів. Ніхто Володимиру не повірив. Думали, заговорюється. Та рентгенівський знімок показав, що він казав правду. Лікарі жахнулася: великий цвях викликав вторинний гнійний менінгоенцефаліт, абсцес правої лобної долі півкулі головного мозку. І все-таки практично з того світу пацієнта у нейрохірургічному відділенні Чернігівської обласної лікарні хірурги Олександр Гребенюк та Олександр Ісаєв 28 травня повернули до життя. За годину і 15 хвилин цвях «дістали» з голови. Була ще повторна операція 9 червня. Глибоку рану додатково профілактично прочистили від залишків гною. Володимир таки справді в сорочці народився. Для когось удар у вилицю стає смертельним, а він, стоячи перед дзеркалом, забив дюбеля між півкулі головного мозку, не пошкодивши його!
Пошуки Володимира привели мене у приміське село Халявина, до Чернігівської обласної психо-неврологічної лікарні, де він проходить курс реабілітації. Виглядає прооперований здоровим. Рана посередині голови затяглася, але не заростає волоссям. Володимир дав письмову згоду на розмову зі мною.
— Як самопочуття? — запитую.
— Добре.
— Голова не болить?
— Ні.
— Пам’ять не порушилась?
— Я на п’ятий день після операції прийшов до тями. Родичів пам’ятаю, все інше... От тільки як дюбель заганяв у голову — не можу згадати.
Завідувач відділення №1 Чернігівської обласної психо-неврологічної лікарні кандидат медичних наук Михайло Пустовойт, який був присутній при розмові, додав:
— Він забив у голову цвяха не тому, що був п’яний, а через алкогольний психоз, хворобу, яку ще називають білою гарячкою. Людина втрачає почуття реальності. Їй чуються якісь голоси. І вони можуть дати будь-які накази.
Михайло Кузьмич запитав свого підопічного:
— Ти ж у нас торік уже лікувався. Що тоді тобі ввижалося?
— Я побив стелю. Бо вночі здавалося, що на горищі хтось є, мені чулись якісь голоси.
Дізнаюся, що курс реабілітації хворого триватиме два місяці. Далі його життя знову залежатиме від нього самого. Якщо не перестане піддаватися згубній звичці, трагічний наслідок не забариться.
Володимир написав мені на клаптику паперу: «Я постараюсь після операції і лікування в лікарні почати нове життя, вести здоровий спосіб життя. 5.07.04» і підписався. Що ж, можливо, той моторошний цвях все-таки треба було забити, щоб почати життя по-новому? Будемо сподіватися, що, мабуть, і диво спасіння — не випадковість: небеса дають іще один шанс людині стати людиною...
Чернігівська область.