Вчимося себе поважати

Країни, які себе поважають, як і люди, діють за відомим прислів’ям: хоч горшком називай, тільки в піч не садови. Тим більше, коли я не хочу. Той же Китай, якого називають комуністичним, дивує весь світ раціонально-капіталістичним підходом до вирішення будь-яких проблем: політичних, технологічних, економічних. Китайці, заради віртуальних цілей, реальної вигоди своєї не упустять ні у великому, ні в малому. Тим і змушують себе поважати.

Здається, у цьому напрямку крига скресла і в свідомості наших політиків. Принаймні, відкинувши всілякі віртуальні аргументи й амбіційні прожекти, Кабмін минулого тижня нарешті прийняв однозначно економічно доцільне на даний період рішення про реверсне використання горезвісного нафтопроводу Одеса—Броди. Що в майбутньому, само собою, не виключає його використання й у прямому напрямку. Якщо виникнуть відповідні умови. Точніше, якщо ми їх зуміємо створити.

Не будемо докладно зупинятися на тому, як ми намагалися весь світ шапками закидати — самотужки відкрити новий коридор для транспортування каспійської нафти в Європу. Однак не варто забувати, що побачивши, як труба уже вкладається у траншею без конкретно оформлених домовленостей з постачальниками і покупцями, без реального бізнес-плану і навіть без техніко-економічного обґрунтування всього проекту, Бритіш Петролеум навідріз відмовилася брати участь у цій авантюрі.

Але ми, всупереч здоровому глуздові, частково і героїчно здійснили по суті неіснуючий проект до кінця. На своїй території. І хоча розуму вистачило передбачити реверс, три роки дивилися на нього, як бик на мулету. Щорічно витрачаючи на утримання невикористовуваної труби до 25 мільйонів гривень — нівроку собі, погодьтеся, ціна віртуальних амбіцій.

Тим часом при реверсному прокачуванні російської нафти в Одесу і роботі тамтешнього терміналу з навантаженням 9 мільйонів тонн на рік за цей час труба як мінімум устигла б себе окупити, приносячи в країну по 90 мільйонів доларів США кожні 12 місяців експлуатації. Диви, за такої розкладки потенційні партнери і Євро-Азійський нафтокоридор по українській території не сприймали б як маніловщину. Я вже не кажу про те, що 90 мільйонів валюти не були б зайвими нашій державі для перемоги над тією самою бідністю.

Утім, остаточно контракт ще не підписано. Це станеться, як заявив начальник управління міжнародного співробітництва ВАТ «Укртранснафта» Леонід Нестер, протягом одного-двох тижнів. Що ж, почекаємо — побачимо...

Як відомо, від 10 до 15 відсотків вуглеводнів, які щороку видобувають у країні, зникають із трубопроводів та ліцензійних свердловин. А скільки працює неліцензійних? І чим їхня діяльність відрізняється від безпосереднього злодійства, шляхом несанкціонованих урізок і підключень? Офіційна статистика про це нічого не каже. А може, її й нема, з відомих причин. Адже примудряються «бізнесмени», навіть спіймавшись на крадіжці, уникати відповідальності: даний кримінал рябіє відмовами в порушенні карних справ за фактами розкрадання нафти і газу.

Мабуть, розмови довкола такого зухвалого тіньового нафтогазового бізнесу нашому Президентові набридли. Держава, яка себе поважає, такого бардаку не повинна терпіти. І минулого тижня Леонід Данилович таки видав указ «Про заходи із забезпечення законодавства у сфері надрокористування». Перед Кабміном, відповідними його структурами і правоохоронними органами поставлено конкретні завдання. Але всі вони стосуються наведення порядку у видобутку вуглеводнів. А переробка? Навряд чи наші могутні НПЗ мають справу з жучками. Їм ніколи приймати сиру нафту і газоконденсат з автоцистерн, якими в основному і користуються тіньовики та злодії.

Україна — не Чечня. У нас навряд чи знайдуться примітивні нафтоперегінні апарати, які періодично демонструє російське ТБ у репортажах із бунтівної республіки. Усе-таки наш науково-технічний потенціал — не рівня тамтешньому. І напівлегальні нафтопереробні установки, що ростуть, як гриби, по наших містах і селах, відповідають найсучаснішому технологічному рівню.

Чому напівлегальні? Та тому, що саме на таких міні-установках і переробляються нелегально одержані з наших надр і діючих трубопроводів сирі вуглеводні. І знають про це всі. У всякому разі, в тому ж Дніпропетровську мій знайомий з вікна власної квартири, розташованої на 16 поверсі панельної висотки мікрорайону Тополя, показав мені три, як він висловився, «підпільні труби» малих нафтоперегінних заводів...

Я це до того, що і ці, як правило, «кишенькові» підприємства місцевій владі давно вже час поставити на облік і підвести під щонайсуворіший державний контроль. Адже недарма за карним законодавством бариги (скупники краденого) несуть солідарну відповідальність із злодіями. Ну, а де повинен сидіти злодій, зрозуміло кожному. Для цього Президентові видавати окремий указ не треба. Чи все-таки доведеться?