Буденність не вбила жагу до творчості

Нещодавно виповнився рік, як не стало видатної людини, політичного і громадського діяча, талановитого борця за справу, якій присвятив усе своє життя, чоловіка і батька — Смірнова Євгена Леонідовича.

Євген Смірнов (літературний псевдонім Євген Сварожич) народився 9 січня 1947 року у місті Тульчині Вінницької області в родині службовців.

Після закінчення Тульчинської середньої школи, працював робітником металоштампувального заводу, лісорубом у Мурманській області, матросом у Баренцовому морі, робітником-бурильником Вінницького проектного інституту.

Та все-таки робота не змогла вбити бажання Євгена вчитися, і він вступив до держуніверситету імені Тараса Шевченка на філософський факультет. У душі філософ, а за природою борець за справедливість молодий патріот так і не закінчив університет — на четвертому курсі його було виключено, заарештовано і засуджено до позбавлення волі за політичні переконання та створення антимафіозних організацій в Києві та Тульчині. Пізніше — реабілітовано.

Після звільнення Євген Леонідович працював на різних роботах. Але надприродна цілеспрямованість штовхала до подальшого вдосконалення, і він заочно закінчує Тульчинське культосвітнє училище. Саме тут Євген зустрівся зі своєю майбутньою дружиною — Герун Галиною Миколаївною, яка працювала там викладачем. Пізніше у них народився син Богдан.

Буденність не вбила жагу Євгена Смірнова до творчості і згодом він почав працювати режисером народного театру Тульчинського будинку культури. Але бажання навчатись не покинуло його. Прагнучи до постійного вдосконалення, Смірнов заочно закінчує Рівненський інститут культури, факультет театральної режисури, працює режисером. З часом з його ініціативи в районному Будинку культури міста Тульчина було організовано «Клуб любителів кіномистецтва», ведучим і керівником якого він став на громадських засадах.

Члени кіноклубу отримували інтелектуальну наснагу від найкращих фільмів світу, а також знайомилися на цих зустрічах з творчістю видатних письменників, поетів, композиторів. Тому не дивно, що керівництво кінофікації району відмовило в наданні приміщення, мотивуючи нібито «економічною неефективністю», бо за чинного режиму не потрібні були організації, які замислювалися б про гострі соціальні питання в житті суспільства.

Євген Леонідович, бачачи ганебність чинного політичного режиму та злидні народу, всіляко намагається протидіяти цьому, починає вести активну політичну діяльність. Очолює Спілку українського народу (СУН). Проводить численні мітинги проти режиму, допомагає простим людям у вирішенні їх нагальних проблем. Абсолютно чесний, без жодних компромісів, він боровся за кращу долю свого народу, за волю й щастя рідної України.

Смірнов був першим корінним жителем Тульчина, якого виборці обирали двічі народним депутатом до Верховної Ради вже незалежної України, де він був членом Комітету з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю, очолював депутатську слідчу комісію стосовно вищих посадових осіб. Завдяки кропіткій роботі цієї комісії вперше в Україні було розкрито механізм корупції знизу доверху. Факти, які стали відомими, було передано до Генпрокуратури.

Одночасно, як активний політичний діяч, він пам’ятав, що духовність народу — це велика сила. Євген Леонідович організував і був художнім керівником першого в світі виконання циклу всіх дев’яти симфоній до 100-річчя з дня смерті австрійського композитора А. Брукнера в Києві (Національний симфонічний оркестр України). На ці концерти запрошувались видатні диригенти, такі як Вадим Гнєдаш (Україна), Теодор Кучар (Канада) та інші.

За час діяльності народним депутатом, він активно здійснював законотворчу роботу — творення проектів законів, постанов, вніс сотні поправок та доповнень до документів, над якими працював парламент України.

У депутатській програмі Є. Смірнова було два головні пункти. Перший — створення Верховною Радою комітету національного порятунку України, запровадження надзвичайного стану на термін до двох років — задля знищення корупції, мафії і виведення України з кризи. А другий — створення соціальної справедливої держави, допомога конкретному виборцю.

На першій сесії Верховної Ради третього скликання, коли Євгена Леонідовича висували на посаду Голови Верховної Ради України, у програмному тридцятихвилинному виступі він детально доповів про перший пункт програми, завдання і шляхи його здійснення. На жаль, тодішній склад парламенту неспроможний був розв’язати це кардинальне питання.

Тульчинський виборчий округ — величезний, проживає тут близько трьохсот тисяч осіб. Є. Смірнов, як і обіцяв перед виборами, проводив зустрічі і прийоми виборців, починаючи зранку і закінчуючи на другий день, допомагав влаштовувати на складні операції в республіканські лікарні, переведення студентів із платної форми навчання на безкоштовну, вирішував справи із призначенням пенсій, розв’язував питання громадянства, діставав путівки дітям для лікування і відпочинку, за свої кошти купував ліки для важкохворих і коляски для інвалідів.

Ще до депутатства Євген Леонідович добився, щоб його рідний Тульчин і вісімнадцять інших населених пунктів були віднесені до четвертої зони радіаційного забруднення (на основі ретельного обстеження дозиметрами), а коли у Верховній Раді знову гостро ставилося питання про зняття зони, він відстояв її збереження. Тоді як у Тульчині тільки розпочиналася газифікація і було скрутно з опаленням, Смірнов власними зусиллями вирішив і ці питання.

Євген Леонідович завжди був патріотом своєї держави. Так, ще до проголошення незалежності України він першим у Тульчині підняв жовто-блакитний прапор (на території палацу Потоцького), вчинивши великий переполох у райкомі.

Влада переслідувала його за політичні погляди все життя, вважаючи Євгена Смірнова своїм ворогом — українським націоналістом. За політичні погляди, організацію мітингів проти чинного режиму, за постановку п’єс, в яких влада вбачала антирадянську інтерпретацію, Євгена Леонідовича звільняли з роботи більш як п’ять разів.

У березні 2002 року Євгена Леонідовича нагороджено Грамотою Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом у сприянні становленню правової держави, розвитку демократії та вагомий особистий внесок у законотворчу роботу парламенту України».

Раптова смерть 6 травня 2003 року обірвала життя Є. Смірнова — великого патріота своєї держави, справжнього борця за незалежну Україну. Похований у Києві, на Байковому кладовищі.