Діамантова рука,або Чим закінчиться «золота лихоманка» навколо державного ювелірного підприємства України — вінницького заводу «Кристал»

Саме так спрацювали деякі столичні чиновники, втрутившись у долю, ще раз нагадаю, економічно міцного «Кристалу». На словах висловилися «за» збереження його статусу — державного дочірнього підприємства ДАК «Українські поліметали». А на ділі урядовий комітет у червні ц. р. прийняв рішення про підготовку постанови Кабміну щодо виведення підприємства з ДАК «Українські поліметали» і передання його у Фонд держмайна з метою подальшої приватизації. «В мене особисто склался думка, — каже генеральний директор заводу «Кристал» Юрій Мазур (на знімку), — що закулісні ігри ведуть з однією метою: довести підприємство до банкрутства, витіснити його з ринку і продати за безцінь».

За словами Ю. Мазура, один із зарубіжних інвесторів поклав око одразу на два вітчизняні діамантові підприємства — крім вінницького «Кристалу», він хоче прибрати до рук ще й київський завод.

Вінницький «Кристал» був створений для обробки якутських алмазів. Але у 1993 році Росія повністю припинила їх постачання. Тоді вінничани вперше зіткнулися з проблемою алмазної сировини. Як стверджує співрозмовник, умови діамантового ринку надзвичайно специфічні й жорсткі. Партнерські стосунки з бельгійськими і ізраїльськими фірмами, новими постачальниками сировини, тривали недовго — всього декілька років. Після зміни кон’юнктури на світовому ринку вінницькі діаманти, образно кажучи, потьмяніли. Сталося це після того, як Індія й Китай фактично монополізували ринок збуту саме тих діамантів, які обробляли на «Кристалі», — малих і середніх форм.

Знову довелося повертатися до розмови з росіянами. Як каже Ю. Мазур, спрацювали старі зв’язки. Свого часу вінничани мали гарні виробничі стосунки із заводом-близнюком — смоленським «Кристалом». І тепер російські «кристалівці» погодилися подати руку допомоги.

У 2003 році після тривалих переговорів і узгоджень було ухвалено рішення про створення спільного підприємства на базі двох «Кристалів» — вінницького і смоленського. Директор підприємства називає його надзвичайно перспективним. Бо смоленські партнери, за його словами, згодилися прийняти всі умови: 60 відсотків акцій СП залишається в Україні, рівень зарплати працівників підвищується вдвічі, гарантійне забезпечення сировиною, а найголовніше — безумовне збереження кадрів на вінницькому підприємстві.

Майже рік було затрачено на оформлення документів, потрібних для створення СП. Вінничани пройшли всі етапи узгоджень, отримання численних дозволів і експертиз у ФДМУ, Мінпромполітики, Мінекономіки, Мінфіні... Що дуже важливо, ідею створення СП підтримав уряд. У грудні минулого року відбулися збори наглядової ради ДАК «Українські поліметали», до якої входять представники всіх названих вище міністерств. На них ухвалено рішення про створення СП. 20 лютого ц. р. Прем’єр-міністр України дав протокольне доручення завершити документальне оформлення СП. Як каже Ю. Мазур, залишилося поставити останню крапку — підписати вже прийняті документи. Але...

Уже півроку, розповідає Ю. Мазур, представники Мінпромполітики ставлять свій підпис під документами про створення згаданого СП. Без нього документ не має юридичної сили. Жодних пояснень з цього приводу, наголошує Ю. Мазур, у Мінпромполітики не дають. Далі — більше: у червні ц. р., як уже згадувалося вище, на засіданні урядового комітету прийнято рішення про підготовку постанови Кабміну щодо виведення вінницького заводу «Кристал» із складу ДАК «Українські поліметали» і передання його у ФДМУ. З якою метою? Якщо співставити всі ті дії, що чинять навколо підприємства, відповідь у мене напрошується сама собою: чи не готують завод до приватизації?..

Вінничанам соромно перед своїми смоленськими партнерами. Росіяни повірили нам на слово, продовжує розповідь генеральний директор вінницького заводу «Кристал» Юрій Мазур. Не чекаючи, поки будуть оформлені документи, вони весь цей час забезпечують нас сировиною. Слід зауважити, що в Росії існує заборона на експорт алмазної сировини. Попри це, смоленським ювелірам вдалося зробити, здавалося б, неможливе — пролобіювати підписання указу Президента Росії про постачання алмазів в Україну. Зверніть увагу, каже Ю. Мазур, наші партнери зробили те, чого не вдалося зробити урядовцям. Обидві спроби — у 1998 і 2003 роках — домовитися на урядовому рівні про вивезення алмазів — не дали бажаного результату.

Вінницький «Кристал» вийшов на інший рівень бізнесу. Тепер завод отримує сировину більших, ніж раніше, розмірів. Таких діамантів, які виготовляють сьогодні, тут ще не бачили: їх вартість на виході становить від 100 і більше тисяч доларів. Смоленські партнери дотримали слова також у домовленості про підвищення рівня оплати. Вони вклали у вінницьке підприємство чималі кошти. А що тепер?..

— Як тільки у Смоленську дізналися про те, що питання створення СП не зрушило з місця, — каже Ю. Мазур, — нас одразу попередили про припинення постачання сировини.

Над «Кристалом» завис дамоклів меч. Це позначилося на морально-психологічному кліматі колективу. Тут уже створили страйковий комітет. Робітники, над якими нависла небезпека залишитися без роботи, обіцяють обстоювати свої права усіма можливими засобами. Зокрема, не виключають походу до Києва з метою пікетування Кабміну. Голова страйкому Олександр Курочкін каже, що це один з небагатьох випадків, коли страйкарі й адміністрація виступають в одній зв’язці, бо нам є що втрачати...

На вінницькому «Кристалі» добре знають, чия «діамантова рука» підбирається до їхнього підприємства. Як каже генеральний директор, цей пан уже працював з нами з 1995 по 1998 роки. Уже тоді він ставив умову — завезти своїх фахівців, а наших звільнити. Він чекав, що завод «помре», і тоді прибере його до рук за безцінь. Однак все сталося навпаки —завод почав працювати з новою силою. І тут у хід пішли нові методи боротьби.

Бізнес-план, запропонований «діамантовою рукою», як стверджує співрозмовник, невигідний уже тим, що передбачає... збиткову роботу підприємства — 740 тисяч доларів збитків протягом року (!?). «Та ми ніколи не були збиткові, і тому ніколи не погодимося на такі умови».

Як стверджують фахівці, у даному випадку йдеться не про гроші. І навіть не про стіни «Кристалу», його територію, обладнання тощо. На їхню думку, питання в іншому — доступі до алмазної сировини. Із знищенням «Кристалу» не стане ще одного конкурента. До речі, згаданий інвестор уже показав свою роботу на київському заводі. Динаміка збитковості, якщо так можна висловитися, на цьому підприємстві, де діловим партнером протягом останніх 12 років є компанія, очолювана зарубіжним інвестором, що підбирається до «Кристалу», наводить на думку про те, що той завод свідомо вели до банкрутства. На думку фахівців, цілеспрямоване руйнування структури названого підприємства призвело до незворотних процесів: кияни втратили ефективну систему управління, тут відсутні засоби для відновлення виробництва. Невже на таку само стежку чиновники штовхають вінницький «Кристал»?..

Вінниця.