Цього тижня в Гаазі відбувся саміт Україна—ЄС. Однією з найболючіших тем переговорів було одержання статусу країни з ринковою економікою. Прем’єр-міністр Нідерландів, котрі головують у Євросоюзі, Ян Петер Балкененде на підсумковій прес-конференції повідомив, що цього разу Україна не одержить омріяного статусу. Якими критеріями — політичними чи економічними — керувалися європейські чиновники, приймаючи таке рішення? З цим питанням «ГУ» звернувся до експертів.
Віктор НЕБОЖЕНКО, Інститут стратегічних досліджень:
— З одного боку, Україна мало зробила для того, щоб сподобатися Об’єднаній Європі. Але з другого — тут більше об’єктивних чинників, аніж бажання ущемити наші політичні еліти. Річ у тім, що нині Євросоюз переживає дуже серйозну внутрішньополітичну кризу, пов’язану з труднощами прийняття Конституції. Тобто крім того, що ми не готові увійти в ЄС, і ЄС ще не зумів знайти адекватні механізми для самоорганізації. Це тільки зовні в Євросоюзі все добре і відбувається регулярний прийом нових членів. Але саме це стрімке розширення ЄС і створює проблеми для ідентифікації самого Євросоюзу. У них немає ще документів, на підставі яких вони будуватимуть внутрішні і зовнішні відносини.
Другий етап відносин між Україною і Євросоюзом настане лише після того, як: а) ЄС прийме Конституцію; б) в Україні з’явиться нове політичне керівництво.
Володимир СІДЕНКО, директор економічних програм Центру О. Разумкова:
— Євросоюз заявляє, що це — суто технічне питання, питання відповідності України визначеним критеріям «ринковості». Брюссель звертає, зокрема, увагу на недотримання Україною принципів ринкового ціноутворення та принципів нормальної для ринкової економіки процедури банкрутства. Але чи набагато такі процедури відрізняються від стандартів, які існують в інших країнах, що мають ринковий статус? Принаймні в порівнянні з Російською Федерацією таке відхилення не є істотним. В Росії також є проблеми з ринковим ціноутворення — зокрема, через існування пільгових цін на енергоносії для національних споживачів. І це не завадило Євросоюзу визнати російську економіку ринковою з наданням відповідного статусу. В Україні наявні менш систематичні порушення у ціноутворенні. Хоча вони, безперечно, є — і на аграрному ринку, і на ринку енергоносіїв, де уряд втручається, щоб суто адміністративними заходами запобігти зростанню цін. І в нашому випадку це чомусь викликає запитання з боку Євросоюзу.
Щодо процедури банкрутства, то в цьому плані російська та українська практика вельми подібні. Водночас Росія ринковий статус має, а Україна — ні. Я не стверджую, що в нас немає проблем у вказаних сферах. Лише кажу, що в наданні ринкового статусу немає єдиного підходу, що досить типове для політики Євросоюзу і провідних західних держав. І це зауваження Києва, на мою думку, є цілком виправданим.
Володимир ГОРБАЧ, експерт Інституту євроатлантичного співробітництва:
— Статус країни з ринковою економікою залежить і від країни, і від економіки. Приміром, сусідня Російська Федерація вже має такий статус, хоча ситуація там далеко неоднозначна і в жодному разі не краща за нашу. З боку Євросоюзу це було рішення політичне — надати Росії ринковий статус. Західний капітал у такий спосіб намагався відкрити собі дорогу до інвестицій в Росію з огляду на її величезні природні ресурси. Україна не має такого подарунка для Заходу, як багатющі поклади нафти і газу. Тому нашим ресурсом має бути імідж України — позитивний, демократичний і ринковий, і треба працювати над тим, щоб саме так нас сприймали за кордоном. А не вести якісь переговори за лаштунками, давати якісь обіцянки і таке інше. Гадаю, що Україна не має шансів зайти в цю кімнату з чорного ходу або через якісь потаємні двері. Ми маємо пройти повний шлях ринкової трансформації і справити відповідне враження на Заході — що ми справді демократична країна, що у нас справді конкурентна, а не монополістична економіка, що у нас підприємства конкурують за ринковими критеріями, а не за політичними — наближеністю до влади чи до наданих владою пільг. Тому ненадання ринкового статусу на Гаазькому саміті — це тільки черговий сигнал, який західні політики посилають українській владі. Повідомлення про те, що ключова тема для них — президентська виборча кампанія в Україні. І до цього моменту — моменту підтвердження Україною своєї демократичності і відкритості — в цьому питанні не буде і не може бути прийнято жодних серйозних рішень. Економічна ситуація і рівень економічних реформ — необхідна передумова для отримання ринкового статусу. Але його надання є, звичайно, політичним рішенням.
Ярослав ЖАЛІЛО, експерт Національного інституту стратегічних досліджень:
— Формуючи план дій Україна—ЄС, ми мусимо встановлювати такий орієнтир, і це має бути предметом обговорення. Але я не вважав би ринковий статус якоюсь панацеєю, яка одразу дасть нам якісь нові козирі.
Є дуже велика частка політичних чинників у визнанні чи, точніше, невизнанні української економіки ринковою. Ці політичні чинники «грають» у тих випадках, коли є підстави для формального висунення претензій чи сумнівів щодо «ринковості». Сьогодні такі підстави реально є. Це стосується регулювання на валютному ринку і ринку банківських послуг, на ринку металопродукції, на ринку нафтопродукції, і цей перелік можна продовжити.
Українська економіка загалом ринкова, але вона є нестабільною і ще не до кінця сформованою ринковою економікою. Наші уряди ще не створили механізмів, які забезпечували б ринкові методи її регулювання. Тому вони змушені час від часу вдаватись до адміністративних заходів, які забезпечували б, приміром, обмеження імпорту металопродукції, обмеження цін на нафтопродукти, обмеження спекулятивних операцій на валютному ринку тощо. Адмінзаходи, з одного боку, об’єктивно необхідні, оскільки утримують економіку від дестабілізації і допомагають уникнути небажаних цінових шоків. А з другого — вони є формальними підставами для того, щоб не визнавати нашу економіку ринковою.
Стосовно політичних аргументів на користь «ринковості», то на даному етапі Київ, мені здається, їх не має. Економіка Росії в жодному разі не є більш ринковою. Але Москва багато важить для Європи і Євросоюзу, і тому в неї такі аргументи є. І є такий статус. А Києву доведеться зачекати, доки він позбудеться формальних приводів для зауважень. Або доки зміниться політичне ставлення до України і до української влади в самому Євросоюзі.
Підготували Ганна ЛУКАНСЬКА,Тетяна ПАСОВА.
