Про процеси усередині Верховної Ради, парламентської коаліції та довкола неї, перспективи конституційної реформи — розмова нашого кореспондента з координатором парламентської більшості Степаном ГАВРИШЕМ.

— Нині багато говорять про кризу в парламентській більшості. В якому стані вона після завершення четвертої сесії ВР? Скільки в ній депутатів?

— Парламентська більшість ніколи не була монолітом, оскільки такий політичний інститут ще не передбачено Конституцією. І доки її статус не буде законодавчо закріплено, більшість коливатиметься між різними спектрами впливу: Президентом, парламентом, Головою Верховної Ради, Кабінетом Міністрів і прем’єром. Парламентська більшість жива: на сьогодні жоден із 238 народних депутатів заяву про вихід із більшості не подав. Хоча вона нагадує «колоса на глиняних ногах», який ще стоїть, але удари, завдані останнім часом, призвели до серйозних тріщин. Однак не може бути парламентська більшість стабільною, коли увесь парламент живе в умовах постійної кризи. І справа не лише у президентських виборах.

Нинішня парламентська більшість — суто український політичний феномен, який не має аналогів у світі. Адже в Україні нині триває конфлікт між трьома політичними елітами. Перша еліта — та, що формувала підвалини української незалежності, але на сьогодні вже виконала свою місію і стала гальмом розвитку парламенту і політичної історії. Друга — це еліта пострадянського періоду, яка нині досягла найбільшого результату і, приватизувавши основні національні багатства, формує основні політичні та економічні замовлення. Але саме ця еліта є найконфліктнішою, бо не знає, в який бік рухатися і як зберегти статус-кво, щоб і далі контролювати усі процеси в політиці та економіці. Саме ця невизначеність і стала перешкодою для проведення політичної реформи. Бо легше і вигідніше вирішувати всі питання в одному кабінеті, впливати лише на одного суб’єкта влади, ніж обслуговувати складні програми розвитку, які виникнуть внаслідок перерозподілу функцій влади. І третя еліта — та, яка сьогодні пропонує нові програми, але ще надто слабка, щоб ефективно використати свій потенціал. Ось чому так важко і болісно приймаються рішення в напрямі зміни політичних еліт.

— Чи може восени усередині більшості утворитися міні-більшість на основі «Союзу», «Центру», НАПУ та НДП—ППУ? Дві останні фракції вже підписали угоду про співпрацю.

— Судячи із заяв Василя Гаврилюка, Валерія Пустовойтенка та Миколи Гапочки, такий процес, напевно, триває. Зрозуміло чому: після внесення змін до Конституції Голова Верховної Ради стане ключовим гравцем в Україні. І йому вже сьогодні потрібна максимально ефективна підтримка у парламенті. Так звана міні-більшість може утворитися тоді, коли буде зрозуміла ситуація з президентськими виборами.

— А депутатська група «Центр» нині входить до більшості? Чи справді вона стала так званою третьою силою в парламенті — між опозицією та більшістю?

— Ідеологія групи «Центр» жодного відношення до справжньої «третьої сили» не має. Група «Центр» не має власної ідеї, програми, ідеології. Там об’єдналися люди з протилежними поглядами на розвиток України. На мій погляд, це — висококласний технологічний продукт «Нашої України». Група «Центр» голосує виключно в розрізі інтересів «Нашої України». І це означає, що вона є певним «троянським конем», сконструйованим для розвалу парламентської більшості. На жаль, і всередині більшості триває конфлікт інтересів між політичними групами та пошук інструментів для її розвалу. Сьогодні нас об’єднати може лише одне — програма єдиного кандидата від парламентсько-урядової коаліції.

Виникнення справжньої «третьої сили» в Україні, безумовно, можливе. Вона буде згуртована на базі третьої політичної еліти, про яку я говорив, але їй поки що немає місця на політичному подіумі. Яка буде програма цієї «третьої сили», також неважко передбачити: європеїзована, яка не вагатиметься між Заходом і Сходом, а чітко обере національний стратегічний шлях розвитку України.

— На чому грунтується ваша впевненість, що восени в парламенті знайдуться необхідні 300 голосів для внесення змін до Конституції?

— На почуттях українського романтика. Водночас і на позиціях експерта: в умовах гострої конкурентної боротьби за владу дедалі більше політичних сил розуміють, що допускати консервацію системи розвитку, яка домінувала в Україні 13 років, неможливо. Бо новий Президент України зіткнеться з тими самими проблемами, які так складно долав Леонід Кучма.

— Але сьогодні «Наша Україна» чітко заявила, що не підтримуватиме конституційні зміни. Без «Нашої України» можна набрати 300 голосів?

— «Наша Україна» так часто змінює коней і напрям свого руху, що передбачити її наступний крок важко і водночас легко. «Наша Україна» діятиме, виходячи з власної політичної кон’юнктури, реакції виборців. Думаю, що на минулій сесії за законопроект 4180 без будь-яких додаткових консультацій мали проголосувати 299—301 народний депутат. Скажімо, не голосували Олександр Мороз і ще один член його фракції, шестеро комуністів, деякі депутати з фракції «Демініціативи—Народовладдя», яких тоді не було в залі. Тобто є ресурс у 20—22 депутати.

— Чи буде на новій сесії Верховної Ради восени переобрано координатора парламентської більшості? Такі настрої серед депутатів уже є.

— Відповідно до положення про координаційну раду парламентської більшості її координатор обирається безстроково. Однак усе залежить від позиції депутатських фракцій і груп. Я з легкістю погоджуся з будь-яким політичним рішенням, але демонструвати слабкість і добровільно подавати у відставку не збираюся.

Інтерв’ю взяла Юліана ШЕВЧУК.