Прилучани, згадуючи про «батька Проні Прокопівни» Миколу Федоровича Яковченка, неодміно додають «наш». А ще — озвучать перли блискучої кінострічки і залюбки покажуть хату, де 100 років тому народився Микола Федорович. І міщанський будиночок з пам’ятною дошкою, в якому мешкала родина Яковченків.
А ще виникла ідея створення у Прилуках культурного центру «Дім Миколи». За задумом фонду Яковченка, проект має об’єднати кінотеатр з невеликою сценою, маленьку літературну кав’ярню і меморіальний музей актора. М. Яковченко зіграв на театральній сцені понад 200 ролей, у кіно — 50. За словами одного з засновників фонду, Ігоря Павлюченка, ініціатори фонду не через, даруйте за стиль, «меркантильні інтереси», а через «ідеалістичний світлогляд» підтримуватимуть талановитих земляків. І, звісно, «популяризуватимуть усе українське». Отже, свого — тобто нашого — Яковченка. А ще — збирають спогади його родичів, друзів, знайомих.
... Неабиякий життєлюб з величезною інтуїцією не приховував: «Моя годувальниця — це моя пика». Утім з долею обдарованого талантом щасливця щастя «не в’язалося». Можливо, тому він не зловживав і тверезістю, бо вважав, що вона... висушує душу. За лаштунками разом зі своїми «народними і заслуженими» друзями в театрі бога Бахуса розігрували дійство, яке незабаром ставало анекдотами, байками, легендами про богів із театрального Олімпу. «Байкарів» не раз «пісочили» на партійних зборах, замикали в гримерних, навіть дружини долучилися до жорсткого контролю. Все марно.
А ще Микола Федорович вільно володів грецькою і прекрасно співав у церковному хорі. Отже, не виключено, що у виставі «В степах України» у ролі Довгоносика могли з’явитися Дальський чи Шумський. А Яковченко в цей час співав би в... Елладі. Втім, тоді, власне, не було б і «За двома зайцями». Бо іншого актора в ролі Сірка, зізналася сама Проня Прокопівна, себто Маргарита Криницина, ніхто і не уявляв.
