Із досьє «ГУ»
ТУРМАНОВ Віктор Іванович, народний депутат України по 59-му виборчому округу (Донецька область), гірничий інженер, голова Профспілки працівників вугільної промисловості України, член депутатської фракції «Регіони України», голова підкомітету Комітету Верховної Ради з питань ПЕК, ядерної політики і ядерної безпеки.
— Чиї інтереси ви обстоюєте в парламенті?
— З огляду на те, що я вже більш як 30 років працюю у вугільній галузі, для мене, як народного депутата, дуже важливим є рішення проблем у вугільній галузі не тільки в адміністративному, а й у правовому плані. Головне моє завдання — формування бюджету галузі. Адже протягом багатьох років вугільники не отримували достатнього бюджетного фінансування. Звідси всі їхні лиха і трагедії. Торік вугільна галузь уперше одержала бюджет у три мільярди гривень, який був стовідсотково виконаний урядом. Цього року бюджет становить чотири мільярди і поки що також цілком фінансується. Виділено засоби на розвиток галузі, технічне переозброєння. Будемо обстоювати, щоб і 2005 рік був не гірший.
— Однак профспілки більше асоціюються з протестами, опозиційністю. Ви щойно захищали уряд, і тому ваша профспілка здається «беззубою»...
— І з нинішнім урядом у нашої профспілки чимало спірних питань, іноді ведемо жорсткі переговори. Але саме завдяки позиції профспілок і підтримці Прем’єр-міністра в державному бюджеті з’явився рядок про погашення заборгованості із зарплат шахтарям, що утворилася протягом попередніх років. Торік шахтарі стояли під стінами Верховної Ради, захищаючи бюджет, адже він уперше хоч трохи враховував їхні потреби.
— Ви не один у парламенті обстоюєте інтереси вугільників. Чи багато суперечностей у середовищі так званого вугільного лобі?
— У нинішньому парламенті справді зібралося багато різних депутатів-професіоналів, що обстоюють проблеми вугільної галузі — Геннадій Астров-Шумілов, Юхим Звягільский, Петро Олійник, Леонід Байсаров та інші. Але навіть з Петром Олійником, хоча він представляє опозиційну фракцію «Наша Україна», на засіданнях комітету знаходимо спільну мову. Політичні розбіжності трапляються, але стосовно проблем галузі, її фінансування, розробки законодавчого поля — у нас розбіжностей практично немає. Нещодавно завдяки зусиллям депутатів-вугільників із різних фракцій прийнято зміни до бюджету щодо забезпечення шахтарів побутовим паливом, закон про погашення заборгованості із заробітної плати за попередні роки не тільки підземним, а й усім працівникам шахт.
— Ви — автор законопроекту, що передбачає внести до переліку об’єктів, які не підлягають приватизації, холдингове об’єднання «Свердловантрацит». Ви — категоричний противник приватизації шахт?
— Я не проти приватизації шахт. Але при цьому треба враховувати інтереси людей, котрі працюють на них. Скажімо, хто повертатиме борги із зарплати за попередні роки, якщо підприємство потрапить у приватні руки? Чи збережеться вся соціальна інфраструктура шахтарських міст? Пансіонати, будинки відпочинку, дитячі садки тощо, побудовані за гроші шахтарів, нині переводять на баланс місцевих рад, а вони не можуть їх утримувати через відсутність фінансування. Мер шахтарського міста телефонує директорові холдингу і каже: дай трубу, допоможи фахівцями. Адже у місцевих рад грошей катма, а шахта — містоутворюючий об’єкт. Тому головною умовою приватизації повинне бути те, щоб не постраждали ані економіка держави, ані, найголовніше, — люди.
— Чи можуть певні політичні сили знову використати шахтарів у власних іграх під час президентських виборів?
— Шахтарі — народ мудрий, сильний і чудово розуміють, хто є хто. Вони самі вирішать, кому віддавати свої симпатії, а кому ні. Політичну карту шахтарів розігрували завжди, і дуже часто їх обдурювали. І під час наступних президентських виборів чимало політиків, безперечно, підігруватимуть шахтарям і багато їм обіцятимуть. Але, гадаю, українські шахтарі розберуться. У них своя політика, переважно пов’язана з перспективою і майбутнім вугільної промисловості.
— Ви увійшли до фракції «Регіони України» тільки тому, що там представлені всі «донецькі»?
— У нашій фракції не тільки донетчани, а й представники Луганської, Харківської, Дніпропетровської, Київської та інших областей, Автономної Республіки Крим. Сам я виріс у регіоні, тому свідомо обрав цю фракцію. Регіони, особливо промислові, сьогодні, як ніколи, потребують підтримки. Сучасна податкова система витискає з місцевих рад буквально всі крихти, що їх вони збирають у свій бюджет. Тому не з чуток знаю, як живуть шахтарські міста, колективи. Будуть сильні регіони — буде сильна Україна.
— Але наступний парламент обиратиметься вже за суто партійною системою. Чи зможуть пройти в нього представники регіонів, зокрема шахтарських?
— Щиро кажучи, в душі я був проти пропорційної виборчої системи. В Україні вже зареєстровано майже сто партій. Але вони зосереджені переважно в столиці, у Києві, тому і у перших п’ятірках будуть столичні керівники політичних партій. Немає в нас іще сильних партій. Новий парламент буде за складом непростим, а як будуть представлені в ньому регіони — питання залишається відкритим.
— Вас вважають парламентським новачком. Що відкрили для себе у Верховній Раді, а в чому розчарувалися?
— Коли мене обрали депутатом, здавалося, що знаю багато чого. Але в парламенті такі брудні ігри, а економіка — десь на задньому плані. Я не думав, що закони так важко проходять, а інколи відбуваються справжні торги. Хочеться, щоб парламент більше приймав законів, які дозволили б піднятися економіці і якісно поліпшили життя наших людей.
