Столітній будинок №1 по вулиці Гунській у Кам’янці-Подільському, де мешкає подружжя Стасеїв, бачив на своєму віку всіляке, пам’ятає всіх господарів, які берегли та підтримували кам’яницю. Але таких випробувань, котрі впали на його старі плечі у 2000 році, коли дві квартири в будівлі придбав громадянин Володимир Дубілевський, навіть не сподівався. Не думали й мешканці квартири №1 —84-літній фронтовик, незрячий, Андрій Іванович та його дружина Тамара Йосипівна, котра через хворобу лишилася з однією ногою, —що останні свої сили доведеться витрачати їм на суди...
Новий господар почав самовільно, без дозволу виконкому та погодженого проекту, перебудовувати житло. Та так, що у стареньких сусідів затріщали стіни і стеля. Перед самісіньким вікном спальні Стасеїв з’явилася стіна, яка закрила єдине джерело світла для майже нерухомого Андрія Івановича. Після звернень стареньких до влади 25 грудня 2002 року комісія, створена за розпорядженням міського голови, встановила, що своїм ремонтом Дубілевський «спричинив нестерпні умови для проживання в суміжній квартирі, яка належить Стасею».
Здавалося, притягнення до відповіді самовільного забудовника не коштує шкаралупи від з’їденого яйця. Міський голова Олександр Мазурчак в листі від 8 січня 2003 року також засвідчив ці порушення і визнав: тепловий режим у помешканні Стасеїв погіршився через те, що розібрано перегородки та перекриття. На тому, сподівалися пенсіонери, біди закінчаться. Не так давно їх, шанованих у місті людей, нагороджували державними відзнаками, говорили їм гарні слова, отож і від порушника захистять. Та де там! Сусід не тільки не виконав припису, а надбудував ще й мансарду, від чого стіни старого дому затріщали ще більше. 15 травня 2003 року після чергових скарг міськвиконком прийняв рішення про знесення мансарди, відтворення даху і перекриття силами ремонтно-будівельного управління за кошти стихійного будівельника.
Як відомо, такі рішення мають виконуватися в місячний термін. Та прибудови стоять і досі.
— Може, не Дубілевський, а хтось значно «вищий» має тут свій інтерес? — задумалися старенькі. — А що: ця земля — в самісінькому центрі, ласий шматочок.
Раптом 18 грудня 2003 року виконком відміняє своє рішення про знесення. Розглянувши питання «повторно комісійно», з виходом на місце. У першій комісії були фахівці з міського управління архітектури, уповноважена міського голови Наталія Сопільник, депутати міськради, а тепер усі крапки над долею не тільки будинку, що його безбожно руйнують, а й долею беззахисних людей, які прожили в ньому понад 40 років, розставив заступник міського голови Анатолій Бевз та двоє його підлеглих, серед яких був і начальник управління житлово-комунального господарства Микола Кондауров. Стасеї не раз скаржилися міському голові на нього.
«По ревізії», так би мовити, і вердикт виник.
Восени минулого року квартиру Стасеям ремонтують за... кошти державної субвенції — а саме: 5 тисяч 400 гривень (виконавець «Промжитлобуд»), усувають тріщини і пошкодження, завдані Дубілевським. Причиною таких видатків став лист фронтовика до міністра оборони. Згори потурбували місцеву владу — і вона захистила ветерана. Та якщо виявляти таку щедру благодійність до кожного стихійного забудовника, то справжня стихія давно змела б навіть останню крихту бюджету. За підрахунком управління архітектури, фактів самовільної забудови за минулий рік набралося понад 600 одних лише курятників-балконів. А внаслідок великої «самоволки» навіть квартира в квартиру провалилася.
Ніби спираючись на згаданий реверанс влади, слідчий міського управління внутрішніх справ Сопільник, який розглядав заяву Стасеїв про порушення кримінальної справи проти Дубілевського за статтею 356 Кримінального кодексу України, відмовив двом інвалідам, посилаючись на те, що шкоди їх помешканню сусід завдав незначної — на 316 гривень.
То навіщо тоді на ремонт витратили понад п’ять тисяч?!
Щойно громадська приймальня оформила черговий позов Стасея до суду, визначивши відповідачем виконком, та оскарження відмови у відкритті кримінальної справи, як пролунало: «Атас!», і чиновники знову прийняли рішення виконкому (№145 від 30 січня)... про знесення незаконної прибудови Дубілевського його ж коштом.
— Не віримо їм, — кажуть пенсіонери. — Чому в рішенні йдеться лише про знесення прибудови до тамбура, яка порушує інсоляцію? А мансарда? Це ж вона найбільше руйнує весь дім! Це ми вже проходили, немає чого радіти. Чи доживемо до того дня, коли скінчиться це «весілля в Малинівці», де будьонівку про всяк випадок тримають у потайному місці?!
Як у воду дивилися старенькі: нічого досі не знесено, а митарства тривають.
Хмельницька область.
