Торік у Криму потонуло 60 чоловік. Нині, коли ледь почався пляжний сезон, — уже 34. П’ятеро з них — діти.
— Рятувати відпочивальників на морському узбережжі нема кому, — кажуть працівники Головного управління МНС України в автономії після перевірки всіх 38 станцій, підвідомчих водолазно-рятувальній службі півострова. Безлад вражає. На жодній з них немає належних рятувальних і плавальних засобів, устаткування, інвентаря, засобів оперативного зв’язку, штатних медичних працівників. Поодинокі рятувальники, що лишилися, працюють сторожами. В Казантипській затоці на багатокілометровому проміжку прибережної смуги від селища Миколаївка до Пісчаного Бахчисарайського району станції взагалі закрили. Чи ж дивно, що досі жодна (!) рятувальна станція не пройшла реєстрацію на право проведення пошуково-рятувальних робіт на водних об’єктах. Гинуть навіть водолази і любителі підводного спорту.
МНС забило на сполох, оперативно організувало комісію допомоги колегам, прискореними темпами почало наводити лад на всіх рятувальних станціях. Та справа просувається мляво, бо намагання виправити ситуацію паралізує проблема форми власності станцій та надто заплутане питання відведення землі. Ініціатива служби порятунку МНС негайно навести порядок, взяти всі нині паралізовані водолазно-рятувальні станції під своє шефство розуміння в керівництва відомчого товариства не знайшла. Тож цього літа на морському узбережжі Криму таки справджуються слова Ільфа і Петрова — «Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих». Бажано, щоб цю інформацію сприйняли як засторогу всі, хто нині прагне до моря.
