Всеукраїнський барометр, який найточніше віддзеркалює усі народні устремління, надії, болі й тривоги

Мабуть, буде наближеним до істини твердження про те, що Верховна Рада набуває, що особливо засвідчили останні кілька місяців, принципово нової суспільно-політичної якості, намагаючись стати загальнонаціональним лідером демократії, чутливо реагуючи на складні реалії повсякденного життя винятково правовими засобами і механізмами.

Звичайно, декого дратувало загострене несприйняття нами кричущих фактів соціальної несправедливості, непоодиноких випадків політичного диктату, нехтування правами людини.

Але якщо саме життя переважної більшості людей все ще дуже далеке від нормального виміру, то кому, як не парламенту, на повний голос говорити про це?! І не лише говорити, а й належно діяти.

Водночас ми підійшли, нарешті, до усвідомлення непродуктивності спроб «імпорту» демократії — хоча б звідки то було. Необхідно налагодити її «виробництво» і застосування безпосередньо в Україні, до того ж на довгострокову перспективу, назавжди і самим українським народом.

Незважаючи на всі наші розходження у поглядах і бурхливі конфлікти, ми зміцнили практику парламентаризму, набули необхідного досвіду і, хотілося б вірити, — мудрості та виваженості.

Чимало зроблено Верховною Радою для більш чіткого і якісного окреслення та поглиблення правових параметрів економічного й політичного розвитку держави і суспільства.

До вагомих здобутків нинішньої сесії можна зарахувати прийняття Цивільного процесуального кодексу України, який відповідно до Конституції та інших законів створює реальний механізм захисту майнових і особистих немайнових прав фізичних та юридичних осіб.

Це не тільки відповідає конституційному принципу верховенства права, а й усуває проблеми практичного застосування чинного законодавства в цій сфері.

Важливим кроком у розбудові громадянського суспільства стало ухвалення закону про третейські суди. А закон про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді робить цю процедуру зрозумілою і прозорою, тобто демократичною.

Як логічний крок у напрямку вдосконалення політичної системи, зміцнення багатопартійності, політичної структуризації суспільства слід розглядати утвердження закону про вибори Президента. Рівною мірою це стосується й законів про вибори народних депутатів та депутатів місцевих рад.

З одного боку, це є свідченням поки що відсутнього еталона організації та проведення виборів в Україні, з другого — розумінням того незаперечного факту, що вибори — політична функція суспільства з формування своїх владних органів, а не навпаки. Відтак виборче законодавство приречене завжди бути наслідком політичних рішень та великих політичних компромісів між суспільними силами і владними структурами — учасниками законодавчого процесу.

Верховна Рада фактично наближається до створення такої системи, яка дасть змогу досягнути основної мети суспільно-політичних трансформацій — за допомогою виборів мати можливість законним, легітимним шляхом, з високим рівнем довіри громадян формувати належного суб’єкта влади та політичної відповідальності, структуруючи відповідно суспільство й парламент.

Не були обділені увагою також питання зміцнення основ місцевого самоврядування, статусу депутатів місцевих рад.

Ратифікація Кіотського протоколу до рамкової Конвенції ООН про зміну клімату відкрила для України серйозні можливості залучення іноземних інвестицій та екологічно чистих технологій і водночас стимулюватиме скорочення викидів забруднюючих речовин та енергозбереження у вітчизняному виробництві.

А схвалення Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат, що передбачає активізацію співпраці з країнами Карпатського регіону, дасть можливість розв’язати складні проблеми збалансованого розвитку цього унікального регіону.

Слід сподіватися, що низка важливих законів стосовно вдосконалення оподаткування та поліпшення адміністрування податків забезпечить збільшення податкових надходжень, визначених у Державному бюджеті України на 2004 рік, розширить можливості уряду для формування держбюджету на 2005 рік.

До події важливого соціального значення треба віднести прийняття змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік». Це наочне свідчення того, яких результатів можна досягати, якщо домогтися узгодження позицій Верховної Ради і уряду. Лінію на зміцнення такого курсу треба витримати і наростити.

Додаткові 8 мільярдів гривень фінансових ресурсів дозволили на два місяці наблизити термін запровадження мінімальної заробітної плати у розмірі 237 гривень. Тепер маємо можливість забезпечити відповідне відновлення міжкваліфікаційних та міжпосадових співвідношень в оплаті праці працівників бюджетної сфери, збільшити з 1 липня цього року в середньому в 2,3 разу мінімальний розмір стипендій для студентів вищих навчальних закладів та учнів профтехучилищ, повністю погасити заборгованість минулих років з виплат компенсацій і допомог та надання пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, збільшити обсяги місцевих бюджетів для виплати заробітної плати та інших соціальних виплат.

З 1 липня 2004 року відновлено пільги з оподаткування книговидавничої справи, продажу і доставки періодичних видань вітчизняного виробництва.

Особливо необхідно закцентувати увагу на тому, що Верховна Рада спромоглася до правового врегулювання проблеми заборгованості перед працівниками освіти, що склалася в останні роки через невиконання статті 57 Закону України «Про освіту».

Вдалося вдосконалити законодавство у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів. Визначено правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію.

Поширено законодавчу вимогу обов’язковості створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємствах усіх форм власності та господарювання. Уніфіковано численні нормативні акти щодо надання інвалідам послуг з питань транспортного, медичного та соціального обслуговування.

Ухвалено закон про поліпшення матеріального становища інвалідів війни. Починаючи з 1 травня цього року на забезпечення виплати щомісячної цільової грошової допомоги цій категорії ветеранів буде додатково спрямовано понад 133 млн. гривень.

З огляду на заслуги ветеранів війни та праці Верховна Рада України прийняла постанову про оголошення 2005 року — року 60-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні — Роком ветеранів в Україні.

Соціальна складова нашої роботи й далі має бути домінуючою, що, у свою чергу, вимагає виведення на якісно новий рівень співпраці з Кабінетом Міністрів.

Серед найважливіших правових актів, що стосуються зовнішньої політики держави, слід назвати прийняті Верховною Радою закони про міжнародні договори, про правовий статус закордонних українців, про ратифікацію Угоди про формування Єдиного економічного простору, Договору між Україною і Російською Федерацією про україно-російський державний кордон, Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки.

Справа лише за тим, щоб наповнити норми та приписи законів конкретним змістом, що мусить забезпечити нормативно-правові засади досягнення Україною своїх національних інтересів і в себе вдома, і у світі. А це — національна безпека, економічна самостійність і зростання, зміцнення політичного, культурного і гуманітарного впливу України в сучасних міжнародних процесах. Упевнений, що такий підхід уможливить остаточне подолання пострадянського синдрому — перманентне очікування «різновекторних месиджів», як і намагання заробити собі авторитет чи похвалу десь на чужині від когось «сильнішого», а не на рідній землі і не від співвітчизників.

Про нарощування уваги Верховної Ради до її контрольних функцій говорить рівень організації та проведення днів уряду та парламентських слухань з найактуальніших питань соціально-економічного розвитку держави та захисту конституційних прав і свобод громадян. Таких заходів за час цієї сесії було дванадцять.

А додайте сюди 2340 депутатських запитів. Водночас треба прямо сказати, що як конституційний інструмент реалізації повноважень і здійснення парламентського контролю депутатський запит у багатьох випадках нівелюється, перетворюється на буденщину, тоді як мав би бути суспільною подією. З цього треба зробити принципові висновки.

Повинен сказати й про те, що ми багато втратили через протистояння в сесійній залі.

Так, тільки на вивчення та з’ясування стосунків під час розгляду питання про ситуацію, що склалася у зв’язку з подіями під час виборів міського голови Мукачевого, блокувалися 8 пленарних засідань. Проблема перебування українських військовослужбовців у Республіці Ірак та питання приватизації «Криворіжсталі» — це теж 8 безрезультативних пленарних засідань. Не кажу вже про інші, так би мовити, дрібні причини та приводи, що призводили до парламентських збурень і розборок.

Для довідки скажу: за одне пленарне засідання ми в середньому розглядаємо 14—20 питань.

Як і скажу те, що із цих та інших симптоматичних та показових прикладів складається стійке враження, що Верховній Раді весь час нав’язують відволікаючі дії з метою тримати її, а відтак і всю країну, у напруженні, у контрпродуктивному протистоянні.

Ми ж нерідко сприймаємо це і «ведемося» на це, замість того, щоб одразу і чітко зафіксувати позицію.

Верховна Рада не може і не повинна й далі йти шляхом найменшого опору, виправдовуючи такі дії цілим арсеналом мотивів.

Треба зайняти, врешті-решт, позицію.

А якщо будемо продовжувати вести себе так, то це означатиме, що ми цього хочемо, а не тому, що нам це нав’язують.

А тепер про узагальнюючий і традиційний показник дієвості Верховної Ради: за сесію прийнято 231 закон, у тому числі 59 законів у новій та оновленій редакції, ратифіковано 55 міждержавних угод. Обрано 451 суддю загальних та спеціалізованих судів.

Вважаю за необхідне зробити кілька принципових зауважень до наведеної статистики.

У нас невиправдано ствердилася думка, що нібито прийняття закону, а тим паче кодексу, одразу покращить становище у відповідній сфері суспільного буття. І водночас забуто аксіому: право у кращому разі «протоколює» політико-економічну дійсність. Кажу це тим, хто у всіх прорахунках бачить «промисел» Верховної Ради і гудить її де тільки може.

Сформувати бажані політико-економічні чи виробничі відносини за рахунок випереджувального законодавчого процесу, якщо останньому не передують базисні явища — головним чином система економічних інтересів та фінансові ресурси, — практично неможливо.

Проблема ускладнюється тим, що, так би мовити, «у розвиток» чинних законів продукуються постанови, розпорядження, інструктивні листи. До того ж усі вони — обов’язкові для виконання, а за силою впливу на місцевому рівні відчутно переважають навіть закони, оскільки законодавець «високо і далеко», а відомчий начальник — поряд і його вплив є безпосереднім та відчутним.

Нормативні акти такого кшталту нагромаджуються в геометричній прогресії. Збірники нормативних документів морально «старіють» ще на стадії друкування.

Проблема з проблем — системність і якість законів. Правда, ми нерідко заспокоюємо себе тим, що низька якість законів компенсується їх невиконанням, що в нас панують не закони, а юристи. Зате виконання лобістських законів забезпечується предметним супроводом починаючи з розробки і особливо після їх підписання.

І не з причини відсутності того чи іншого закону, а через їх кількісну надмірність, колізійність та суперечливість чинного законодавства до половини фінансових ресурсів держави все ще перебуває в тіні, надмірно тінізовані політичний ринок та судочинство.

Якби не було такого масштабного розкрадання державного майна та ресурсів — не було б панування олігархічних кланів, перманентного відмивання і вивозу національного капіталу. Зрештою, не було б таких вражаючих масштабів бідності людей.

Ми витворили суспільство, яке значною мірою спирається на зв’язки, закулісні інтриги, здирництво. Те, що значні кошти осідають у кишенях, точніше сказати — на рахунках фінансово-промислових груп та кланів, не посилює, а послаблює до межі владу. Це врешті-решт мають усвідомити нинішні й майбутні керівники. Адже ці люди не зацікавлені у формуванні вільного ринку, оскільки експлуатація державної влади у власних економічних інтересах є запорукою їх процвітання на фоні того, що їх країна, кажучи словами Байрона, кричить від болю.

Рано чи пізно Україна прийде до ідеї антиолігархічного перевороту, про що дедалі частіше говорять українські й зарубіжні аналітики.

Краще зробити це якомога раніше — без революцій і потрясінь, а цивілізовано. А для початку відокремити бізнес від влади. Причому на усіх рівнях і в усіх її гілках.

У цьому зв’язку вважаю за необхідне сказати про ще один вимір діяльності Верховної Ради.

Це — вимір нашої політичної мудрості, толерантності, здатності і спроможності до розумних компромісів. Власне, Верховна Рада — це місце для знаходження компромісів. Якщо хочете — це своєрідний загальносуспільний круглий стіл, за яким політичні і громадські сили зобов’язані шукати порозуміння.

На жаль, у багатьох із нас іще глибоко сидить синдром «холодної громадянської війни», бажання підступно вдарити політичного суперника, принизити і навіть морально знищити його.

За таких обставин тактовність сприймається як слабкість, простота і відкритість — як простуватість, нахабність як сміливість, безцеремонність як розкутість. І це добре видно у сесійній залі.

Час від часу у цій залі відчувалося гаряче дихання ненависті — і тоді на пам’ять спадали сцени з чорних козацьких рад, які наближали Велику Руїну. Ми вражені вірусом нетерпіння і нетерпимості — хвороби дуже небезпечної, здатної зруйнувати суспільний організм, хвороби, яка лікується лише здоровим глуздом, бажанням знайти компроміс.

Загострювати проблему стосунків у парламентських стінах та поза їх межами мене змушує не те, що я перший відчуваю на собі спалахи зіткнень і невдоволень — з реальних причин і надуманих мотивів.

Йдеться про авторитет кожного з нас, про авторитет найвищого представницького органу народу, про авторитет країни, про віру людей у свою державу.

Шановні народні депутати!

За порівняно короткий період роботи п’ятої сесії Верховної Ради відбувся ряд важливих міжнародних подій глобального значення, які матимуть вплив і на долю України. Передусім, маю на увазі справжній геополітичний прорив — включення до складу Європейського союзу найближчих наших сусідів і трьох колишніх радянських республік.

Ми ще не повністю осмислили значення цієї події, яка впритул наблизила простори ЄС до України. Наш новий статус «сусідства» має бути ретельно оцінений з погляду перспектив України.

Потрібно вирівняти стосунки насамперед з Радою Європи.

Давайте чесно і відверто визнаємо: зовсім не випадково маємо проблеми з рядом міжнародних організацій — таких, як Парламентська асамблея Ради Європи, НАТО, ОБСЄ та інші — у сфері захисту прав людини, свободи ЗМІ, верховенства права. За кількістю слухань питання щодо України в ході сесій ПАРЄ (15 разів) ми поступаємося лідерством лише Туреччині (23 рази). До речі, з Туреччини вже знято моніторинг.

Виявилося, що при всіх вагомих економічних успіхах, продемонстрованих Україною в останні роки, стан прозорості й демократизму ряду суспільних процесів перебуває на рівні, який не співвідноситься з усталеними європейськими стандартами. Це треба не тільки визнати, а головне — вжити вичерпних заходів для повернення країни в річище демократичного розвитку на законній основі, що виключає будь-які «тіньові» технології.

Тим більше, що Верховна Рада багато робить для поглиблення міжпарламентських зв’язків. Зокрема, за допомогою нових форм міжпарламентської співпраці — комісії, форуми, асамблеї. Уже відбулося 5 засідань Міжпарламентської комісії зі співробітництва Верховної Ради України і Федеральних Зборів Російської Федерації.

Розпочали роботу Українсько-Литовський міжпарламентський форум та Міжпарламентська асамблея України й Республіки Польщі. Формуються аналогічні інституції з парламентами Румунії, Азербайджану, Франції, Вірменії, Індії та Китаю.

Шановні колеги!

На роботі п’ятої сесії позначалося, можна сказати, грозове дихання кампанії з виборів Президента України, хоча офіційно вона стартує завтра.

Навколо постаті майбутнього глави держави нагнітаються пристрасті, розгортаються політичні баталії, до яких прикуто пильну увагу з боку зарубіжних держав і міжнародних організацій.

Перебуваючи у вирі політичних пристрастей, персоніфікуючи питання щодо особи наступного президента, ми майже не говоримо про принципи, на яких незабаром буде вибудовуватися внутрішня і зовнішня політика держави. Тоді як це має визначальне значення.

Головне — мати передбачуваність і на основі зробленого, досягнутого вийти на нову якість.

Треба дати відповідь і на інше питання, яке хвилює суспільство: чи зуміє новий президент зупинити поширення таких небезпечних явищ, як корупція —головне гальмо демократичних перетворень, посилення економічної і політичної влади олігархічно-кланових груп, як принижуюча націю соціальна нерівність і зубожіння народу. Адже все це посилює зневіру мільйонів громадян у справедливості державно-суспільного устрою України, завдає відчутної шкоди її національним інтересам, її міжнародному іміджу.

Таким чином, президентські вибори — це момент істини для України, для українського народу. І ми не повинні дозволити будь-якій адміністративній, економічній чи політичній силі однобічно нав’язати народу свою волю, вплинути на результати його волевиявлення.

Верховна Рада має все зробити, щоб президентські вибори 2004 року були чесними і прозорими.

Вона повинна стати суспільним організатором і контролером президентської кампанії, організатором суспільно-політичного діалогу якісно нового рівня, щоб забезпечити загальноукраїнське порозуміння і поступ.

Якщо говорити конкретно, то мені бачаться такі складові цього процесу:

1. Визначення і погодження кандидатами на президентство базових цінностей, на яких вони вибудовуватимуть свої програми і відповідно здійснюватимуть практичну діяльність. Таких базових цінностей, які сповідуються і є прийнятними для більшості народу, що забезпечить стабільність у країні незалежно від результатів виборів.

2. Відповідальне підписання кандидатами Угоди про чесну виборчу кампанію, в основі якої мають бути змагання підходів і позицій, що дозволить людям свідомо вибрати проект майбутнього України. Український народ повинен бачити перспективу. А кандидати на президентство повинні продемонструвати вміння думати так, як думають люди, бачити проблеми так, як вони їх бачать, а головне показати здатність проводити зрозумілу політику.

Не можна допустити того, щоб чотири місяці передвиборчих змагань були наповнені ворожнечею, брудом і вчергове принизили країну. Кожен кандидат має пам’ятати, що можна виграти вибори і програти країну.

3. Українське суспільство має бути зорієнтоване не на конкретного переможця, а на нормальний життєвий ритм після виборів, без тріумфу переможців над переможеними в українському виконанні.

У свою чергу претенденти на президентство не повинні розглядати президентство як кінцеву мету своєї політичної стратегії. Бо це знову ж таки буде, за великим рахунком, поразкою для країни. Принаймні — не перемогою.

Шановні народні депутати!

Україна вступає у 4-місячний період владного міжсезоння. І Верховна Рада має унікальну можливість для того, щоб остаточно випростатися, стати справді Верховною Радою — вищим представником українського народу і виразником його волі, пріоритетним органом у системі державної влади.

Наше надзавдання, наша стратегічна лінія — повернення довіри людей до українського парламенту, утвердження парламентаризму як фундаменту гарантованої демократії.

Сподіваюся, вірю і розраховую на те, шановні колеги, що сьогодні, після закінчення цієї сесії, ми не розійдемося на політичні барикади, з яких буде нам важко повертатися і знаходити порозуміння. Сподіваюся, що знаходитимемо спільну мову, оскільки ми представляємо український народ.

Дякую за увагу.