Відтоді, як мобілізуюче «Гей!» та відчайдушне «Гоп!» разом зі шкіряним ошматтям на красивому тілі нашої чарівної Руслани полонило серця еуропейців, мене не полишають роздуми про сутність цього новітнього феномена раптового й несподіваного міжнародного визнання мого такого нещасного й такого сплюндрованого менталітету. Вочевидь, еуропейці, напрочуд чітко ідентифікували з нами, українцями, образ дикої несамовитості, природної немотивованої ейфорії й шаленої сили ніг, під якими тріщать навіть надміцні скляні сценічні підлоги. Гадаю, нам трішечки не вистачило б до гучної всесвітньої слави, якби у кінцівці феноменального виступу гурт з тріском провалився б у прямому розумінні слова, агресивно символізуючи тим наше печерне походження (згадайте печерські печери, печериці й узагалі все, що нам пече). Переконаний, що наш обожнюваний соловейко Пономарьов ще рік тому прославив би неньку-батьківщину (навіть із попсовим попурі «Аста ла віста, бейбі»), якби якась тямуща людина порадила йому виїхати на сцену з «калашником» у руках верхи на БТРі з обов’язковим блакитним беретом миротворця на голові.
Яке несподіване й величне відкриття: ми пхаємося у Еуропу і світ з ракетами «Зеніт», неперевершеною «Кольчугою», з кращими у світі програмувальними мізками та всепобиваючими кулацюгами, а вони, там, воліють наших танців — нестримних, диких, першоджерельних!
І тут мене осяяло: все те, що повсякчас обурювало, дратувало й діставало — все те маю теперечки сприймати зі знаком «плюс», бо оте все і є визнаною сутністю нашого менталітету, а саме дикими танцями мого розсіяного по будмайданчиках світу народу.
І враз кольори оточуючого світу змінилися, засяяли соковитими барвами.
Відтоді я припинив жахатися витівок певної частини, якщо можливо так висловитися, учасників дорожнього руху. Наприклад, застрягши в автомобільній пробці, вони можуть хутко злетіти на тротуар і на шаленій швидкості помчати надолужувати час. Якщо раніше, коли я бачив, як люди на автобусній зупинці миттю відтворювали акробатичні кульбіти, аби врятуватися від отих бісових авто, серце моє завмирало в полоні крижаного жаху, то теперечки душа моя шаленіє в захваті від майстерності, з якою і водії, і пішоходи залюбки виконують суто українські дикунські танці просто неба. При цьому губи їхні надто виразно ворушаться, вимовляючи принагідні ситуації слова, але я по артикуляції чітко бачу, що найчастіше вони вигукують знайомі всім переможні гасла: «Гей!... Гоп!»
Повірте, з моїм новим дико-танцювальним світобаченням похмуро-політичні темні окуляри, крізь які я дотепер опозиційно споглядав довкілля, немов просвітлішали: і парламентські баталії (включаючи бійки і шкідництво оргтехніки), і бозна-куди проданий врожай, і, скоріш за все, зманіпульована бензинова криза, і, врешті, підозри Мукачевого, бачаться мені як окремі танцювальні па темпераментного танцю під ритмічні удари бубна і пронизливо-зворушливі вигуки «Гей!» та «Гоп!». І тому я впевнений: шукати винних у захопливому феєрверку під Богданівкою — марна й несправедлива справа (за що тільки покарали генералів?!). Адже я, немов наяву, бачу, як у солдатика, котрий верхи на ракеті крадькома курив, як то кажуть, у рукав, не витримали врешті від нудоти та недоїдання нерви і він понісся по колу в дикому танці та в екстазі, не дивлячись, жбурнув навмання недопалок, точнісінько вцілівши якраз у купу безгоспного пороху. Через те, тобто через суто етнічну й зрозумілу причину — наші рідні дикі танці, як природний внутрішній стан української душі, країна знову хоча б на тиждень та й виринула із звичного вже небуття і яскраво засяяла на світовому небосхилі незбагненних сенсацій.
Тож, прочувши про чергове «Трах-тарарах», не журіться, мої дорогі співвітчизники, й не жахайтеся, а дружно ставайте до танку дикого й ейфорійного. І нехай ще і ще почує Еуропа наші «Гей!» та «Гоп!», і нехай уже вкотре рясно нам зааплодує. А як забажають еуропейці відчайдушно помчати нарівні з нами у вихорі дикого танцю, то нехай втратять, як українці, душовий сукупний валовий продукт до показників неандертальців і при цьому нехай забезпечать, як оце ми з вами, найвищі темпи його зростання у Еуропі. Тоді вже ми вчитимемося диких танців у них і визнаватимемо їх першими у співі та танцях! Отож дружно взялися, люди добрі, гей та й гоп — на здоров’ячко!.. Але, як вчить нас наша улюблена українська примадона Вєрка Сердючка (котру еуропейці, безперечно, оберуть своєю «міс»), — по чуть-чуть!..
