Про гроші, як про хліб насущний!

У 2003 році ВВП становив 260 млрд. грн., а сума всіх грошей у країні (готівкових, безготівкових, цінних паперів власного боргу банків) становила 95 млрд. грн. Тобто платіжних засобів в Україні було втричі менше від їх потреби. А раз гроші в дефіциті, значить, можна «дерти» великий позичковий відсоток кредиту, про що піде мова нижче.

Що може спричинити дефіцит грошей у країні? Дефіцит грошей — це брак оборотних коштів у підприємств, а, отже, згортання виробництва власної продукції. Це — низька купівельна спроможність населення, що призводить до того, що свої споживчі товари лежать на складах, а імпортні товари активно засмічують наші ринки і магазини. Добре, коли б якісні товари, але здебільшого — це продукція, яка підлягає утилізації за кордоном, а утилізація там — дуже дороге задоволення. Ми з радістю беремо цей «непотріб», приносимо їм надприбутки. Такі закордонні товарні кредити згодом обходяться нам дуже дорого. Дефіцит грошей — це ще і дуже дорогі кредити для підприємств, що робить їх цілком залежними від структур, які нічого не виробляють.

Грошей ні підприємствам, ні населенню катастрофічно не вистачає, але нас постійно лякають, що додаткову емісію грошей робити не можна, інакше до нас прийде люта-прелюта Баба Яга — інфляція, і ціни через неї підвищаться, безробіття збільшиться, і взагалі — вона всіх з’їсть.

Що таке класична інфляція і які її причини? Інфляція — це коли гривня не отоварена, тобто грошей більше, ніж товарів і послуг (значить, товари і послуги дорожчають). У нас навпаки, товари і послуги є, а грошей — немає. Тому жодних класичних причин для інфляції немає! То звідкіля все-таки береться інфляція в Україні? Яка її першопричина?

Першопричина інфляції

Собака заритий не в жахові під назвою «інфляція», а у фінансових зашморгах під назвою «відсоткова ставка банків України за кредит» і «зовнішній кредит». Тому що ще в Біблії писали: «Не давай на ріст брату твоєму ні срібла, ні хліба, ні чого-небудь іншого, що можливо віддати в рості; іноземцю же віддавай у ріст, щоб Господь Бог благословив тебе в усім, що робиться руками твоїми на землі, в яку ти йдеш, щоб володіти нею».

Зупинимося, однак, на ситуації з відсотковими ставками банків по кредитах. Державні програми з розвитку сучасних технологій затверджуються, але їх фінансування практично відсутнє. Підприємства і раді б узяти кредит на виробництво нової продукції, але... Останніми роками в Україні відсоткові ставки банків по кредитах становлять від 54,5 до 17,9 відсотка в гривні і від 20,0 до 11,9 відсотка в інвалюті, що унеможливлює їх повернення.

Тому що кредити виробнику під убивчі відсотки дають усього на 1—5 років, а це в кращому разі початок окупності нової продукції. Порахуйте: якщо банк дає кредит під 20 відсотків, то через п’ять років він одержує ні за що вдвічі більше. А позичальник, по суті, ні за що ні про що виплатить відсоток, який дорівнює сумі взятої позики. А сама позика так і залишиться для нього невиплаченою, і заборгованість накопичуватиметься, як снігова куля.

Особливий вид грошей — КРЕДИТ — дає змогу робити гроші «з нічого» (механізм «грошового мультиплікатора»). Власне кажучи, це фальшиві гроші, але узаконені владою. Банки, біржі і вся світова фінансова система — це гігантський молох протиправних дій, спрямований на те, щоб із грошей робити гроші. Якщо навіть отримані відсотки і легальні, то вони представляють неіснуючий капітал. Банки завжди мають в якості цих віртуальних грошей чи внесків у кілька разів більше, ніж є фізично випущених грошей. Банківський відсоток — це безеквівалентний перерозподіл платоспроможності на користь банків. Це знецінення грошей і капіталів, отже — першопричина інфляції.

В Україні погасити кредити під такі величезні відсотки практично неможливо. Тому набагато простіше виявилося ліквідувати банки — такі як «Україна», «Слов’янський», ніж повернути кредити.

У країнах, де можновладці піклуються не лише про власний добробут, а й про свій народ, у періоди глибоких економічних криз рівень відсоткової ставки знижується майже до нуля. Так, в Японії після Другої світової війни виробників кредитували без позичкового відсотка, прибуток банків становив 0,5 — 1 відсоток, унаслідок — економічне диво. Нині США, побоюючись серйозного спаду в економіці, знизили дисконтну ставку до 1 відсотка.

Водночас ступінь кредитування внутрішнього виробника матеріальних благ є важливим показником розвитку продуктивних сил країни. Що вище відсоток внутрішнього кредиту держави, то вище рівень її економічного розвитку і добробуту її громадян.

Німеччина, Японія, Велика Британія і Франція кредитують свого вітчизняного виробника на рівні більш як сто відсотків: 147 — 108 відсотків відповідно.

Країни Східної Європи кредитують власного виробника на рівні 12 — 62 відсотки. Зокрема, в Україні сума внутрішнього кредиту в 2002 році становила лише 24 відсотки від ВВП. Таке наднизьке кредитування підтверджує той факт, що виробництво власних товарів і послуг заміщається величезним імпортом закордонних товарів і послуг іноземних фірм.

Через низьке кредитування наша країна дедалі більше імпортує засобів виробництва і товарів споживання, які ще нещодавно сама експортувала. Це — трактори з Білорусі та США, пшениця і цукор, тканини і трикотаж, взуття, одяг, мийні засоби, телевізори, комп’ютери, мотоцикли і багато інших товарів, виробництво яких порівняно з 1990 роком скоротилося від декількох разів до декількох сотень раз.

Наповнюючи свої прилавки, магазини, житла і підприємства закордонною продукцією, ми тим самим поліпшуємо добробут громадян закордонних країн. Наповнюємо їх скарбницю, знижуємо для них вартість освіти і охорони здоров’я, заохочуємо їх інноваційну діяльність, розвиток науково-технічного прогресу. Створюємо за кордоном нові підприємства і нові робочі місця.

Хтось заперечить, що, мовляв, їх товари якісніші. Припустімо, погодимося з цим аргументом. Але якщо ми не вироблятимемо, наприклад, власні автомобілі, то ми ніколи і не навчимося їх робити краще, ніж за кордоном. Лише випускаючи власні товари і надаючи послуги, ми можемо доводити їх до досконалості й конкурувати із закордонними компаніями. Для цього, звичайно, потрібно всіляко заохочувати виробників, а не карати їх непомірними податками і недолугими законами лобістів закордонних конкурентів.

Закордонні послуги в Україні чужоземних банків, фінансових структур — на кшталт мережі австрійського «Райфанзенбанку», німецького «Дойчебанку», російського «Альфа-банку» і багатьох інших, страхових фондів — це також вимивання грошей із країни, ще більше скорочення оборотних коштів у підприємств, зменшення готівки в населення. Це збільшення засобів і банків, страхових компаній, пенсійних фондів. Це ще більше поліпшення добробуту їхнього населення, ще більше кредитування їхніх підприємств.

Розглянемо ще додатково деякі наші вітчизняні специфічні закономірності. Порівняємо темпи зростання ВВП і держбюджету за останні кілька років. За логікою, що більше внутрішній валовий продукт, тобто що більше вироблено товарів і послуг у країні, то більше податків має надійти в державний і місцеві бюджети країни. Чи так це?

Згідно з даними Мінфіну України, 1996 року ВВП становив 81,5 млрд. грн., а 2003-го — вироблено всіх товарів і надано послуг на загальну суму, яка дорівнює 255,6 млрд. грн. Тобто, за останні вісім років ВВП збільшився в 3,13 разу, а держбюджет — в 1,65 разу. Отож темпи зростання держбюджету вдвічі нижче за темпи зростання ВВП. Виходить, що ВВП зростає вдвічі швидше, ніж наповнюваність бюджету, що свідчить про те, що: а) податки не надходять до бюджету України в належній кількості; б) чимала частина податків надходить до бюджетів інших країн, в офшорні зони; в) значні платежі в бюджет щорічно списуються на «прохання трудящих».

У 20 разів за роки незалежності скоротилося виробництво зразків нової техніки. Тому законодавцям потрібно не міркувати про інновації, а інтенсивно стимулювати інноваційну діяльність кредитуванням під 0,5 відсотка, звільняючи такі підприємства від податків на три—п’ять років, як це роблять високорозвинені азіатські «тигри» — Китай, Малайзія, Японія тощо.

Отже, потрібно законодавчо в обов’язковому порядку збільшувати кредитування власного виробника — не менш як 80 відсотків ВВП, максимально монополізувати наукоємні виробництва. Жодних закордонних кредитів, тільки внутрішнє кредитування, якщо треба — через емісію грошей і облігацій з наступним внутрішнім викупом. Кредитувати власного товаровиробника власними засобами під низький відсоток (1 — 2 відсотки річних) протягом семи—десяти років. Стримувати експансію міжнародних фінансових структур, транснаціональних корпорацій. Лише така економічна політика органів влади України сприятиме наповнюваності бюджету України, розвитку нашої економіки, наповнюваності соціальних програм для своїх громадян. І тоді не треба буде перекачувати українські фінанси в закордонні офшорні зони, кредитувати закордонні економіки, приватизуючи і створюючи там нові виробництва. Наприклад, за нормальної економічної та податкової політики в Україні «Індустріальному союзу Донбасу» не треба було б боротися з британсько-індійською компанією за вкладання 130 млн. дол. США в приватизацію і будівництво нових потужностей на польському металургійному комбінаті. За ці самі гроші можна побудувати таке виробництво й у своїй країні.

Рятування потопаючих — справа рук самих потопаючих. Ніхто нам не допоможе з-за кордону, бо це не в їх інтересах. Не для того вони валили нашу економіку, щоб її розвивати. Нерозумно вірити в те, що хтось із-за бугра буде з нами ділитися своїми заощадженнями. Бізнес — це війна, каже японське прислів’я. Жодна закордонна фірма не фінансуватиме своїх конкурентів собі на загибель, як не буде кожен з нас ділити навпіл свій добробут з бомжем чи жебраком на паперті. Конкуренція — двигун прогресу, ось вони з нами і конкурують. Завойовують нові колонії з ринками збуту, дешевою робочою силою, дешевою сировиною й іншими атрибутами колоніальної політики. І не розуміти цього — злочин.