Понад сорок років Краснодонський музей «Молода гвардія» був одним із найбільш відвідуваних серед країн колишнього Союзу. В сімдесяті роки щорічно кількість його відвідувачів перевищувала півмільйона, переважною більшістю була учнівська молодь. На терені СРСР діяли сотні шкільних однойменних музеїв, регулярно проводили всесоюзні зльоти «Молодогвардійці наших днів», Фадєєвські читання, фестивалі патріотичної пісні, науково-практичні конференції, міжнародні змагання на призи героїв Краснодона. Патріотичні почини із зарахування молодогвардійців до трудових колективів, присвоєння їхніх імен школам та вулицям набули грандіозних масштабів.
Ініціатором усіх цих заходів і, як правило, головною діючою особою виступав музей «Молода гвардія». Спроба його працівників у ті роки скласти картотеку колективів, котрі брали участь у цьому русі, виявилася нездійсненною: так широко і глибоко проникли молодогвардійські традиції в наше життя. До того ж інтерес до краснодонської трагедії і слави був щирий. Досить відкрити книги відгуків відвідувачів музею тих років і перегорнути кілька сторінок, щоб переконатися в цьому.
Сотні тисяч кілометрів проїхали працівники музею разом з батьками молодогвардійців, відвідуючи населені пункти величезної держави і за кордоном. Ажіотаж від приїзду Олександри Василівни Тюленіної, Олени Миколаївни Кошової, Матвія Максимовича Громова, Анастасії Іванівни Земнухової, Єфросинії Миронівни Шевцової та батьків інших молодогвардійців до будь-якого міста або селища був настільки великий, що йому могли позаздрити навіть зірки естради. Треба було бачити очі молоді Братська і Кишинева, Чарджоу і Улан-Уде, Томська і Ростова, Риги і Новосибірська, десятків інших міст, коли на сцену переповнених залів піднімалися учасники «Молодої гвардії» Валерія Борц, Василь Левашов, Радій Юркін, сестри Іванцови і починали розповідь про своїх бойових товаришів.
Приклади трепетного ставлення до всього, що пов’язано було з «Молодою гвардією», можна довго продовжувати. Любов нашого народу до молодогвардійців була воістину всенародна. Кажу про це з почуттям гіркоти, бо все відбувалося в мене на очах. І раптом цього не стало. Минуло десять—п’ятнадцять років і молодогвардійці є майже забуті, а вірніше —незатребувані.
Чому так сталося? Однозначно відповісти не можна. Висловлю лише свою особисту точку зору, що не претендує на істину в останній інстанції.
Поштовх забуттю дала соціально-економічна і політична обстановка в державі, що настала внаслідок розпаду радянської імперії. Хаос і безладдя, розбрат і вседозволеність спочатку відсунули на другий план питання патріотичного виховання молоді, а потім вже остаточно пустили їх у непам’ять. Згадую висловлювання одного з колишніх комуністичних ідеологів, котрий із кар’єристських міркувань змінив свою політичну орієнтацію, що шокує своїм цинізмом: «З певного часу я таку організацію, як «Молода гвардія», загалом не знаю!» От так, однозначно, гучноголосно і без усякого сорому.
Далі — більше. Прагнення відмовитися від усього того, що, на погляд політиків, може зашкодити національному відродженню України, Білорусії, Молдавії, Латвії, Казахстану та інших радянських республік, дало нібито привід не тільки відмовитися, а й облити брудом багатьох, зокрема «Молоду гвардію».
Недалекоглядним політикам і невтямки, що боротьба молодогвардійців з фашистами була одним із кривавих кроків на багатовіковому виснажливому шляху України до своєї незалежності і національного відродження. Цією організацією та її людьми треба пишатися і ставити в один ряд с тими, хто своїми діями створив в історії України яскраві сторінки. Адже йдеться про комсомольську організацію, що готувала яскравих особистостей.
І, нарешті, зі шкільної програми було вилучено роман Олександра Фадєєва «Молода гвардія». Те, про що сказав вище, я можу ще зрозуміти, а цього не зрозумію ніколи. Адже юні підпільники віддали свої життя за волю Батьківщини. Невже любов до своєї Вітчизни — це прерогатива тільки комуністичної ідеології?
Є й інші чинники, що вплинули на забуття молодогвардійців. Несумлінність, приміром, окремих істориків і журналістів, котрі прагнуть на популярній темі заробити собі ім’я, байдужність молодих учителів, котрі прийшли до школи останніми роками. Але це вже деталі, що випливають із вищесказаного.
У цій історії є і щось світле — музей вижив у смутні часи. Події останніх років і святкування 60-річчя «Молодої гвардії», низка постанов Верховної Ради та уряду сприяли тому, що інтерес нашої молоді до діяльності краснодонського підпілля зріс. Тішить, що й робота з патріотичного виховання підростаючого покоління стає одним із пріоритетних напрямів державної політики України.
Анатолій НІКІТЕНКО,директор ордена Дружби народів музею «Молода гвардія», заслужений працівник культури України.
