В одному з магазинів Маріуполя довелося спостерігати цікаву картину. До прилавка підійшла жінка з бідончиком у руках і попросила три літри... ні, не молока — води. Питну воду на розлив можна купити не в усіх торговельних точках приморського міста, а лише в тих, які належать до управління торгівлі і громадського харчування металургійного комбінату імені Ілліча. Такий специфічний вид товару має попит, а ціною — 40 копійок за літр — доступний і пенсіонерові, і мільйонерові.
Ось уже два роки, як на металургійному підприємстві організовано дільницю з виробництва питної води та безалкогольних напоїв. Якщо бути точним, то питною водою металурги зайнялися не від хорошого життя. Підштовхнули до цього часті відключення водопостачання на комбінаті. Кажуть, терпець керівництва підприємства урвався після того, як гарячі цехи стали залишатися без питної води (а сталевару не обійтися без 3-4 літрів за зміну). Тоді ж голова правління комбінату Володимир Бойко розпорядився придбати найсучасніше устаткування для очищення води і готувати її самим.
На отримання необхідних дозволів і сертифікатів пішло щонайменше два місяці. У травні 2002 року нова дільниця розпочала роботу. Із плановими перевірками міська санітарна служба навідується сюди регулярно. Крім того, на виробництві існує власна лабораторія якості, де перевіряють як воду на всіх стадіях очищення, так і остаточний вміст пляшок. У квітні цього року було виготовлено 1 мільйон 750 тисяч літрів «Іллічівської джерельної». Нині в цеху працюють 122 робітники.
Разом із технологом Тетяною Костецькою я проходжу до приміщення з великими ємкостями з нержавійки та складною системою труб і сифонів. На дільниці встановлено обладнання американських та німецьких виробників, яке забезпечує багатоступеневу систему очищення. Воду видобувають з артезіанських свердловин у трьох селах неподалік від міста. Для знезаражування використовують не традиційний у нашій країні хлор, а озон. Крім того, після обробки озоном руйнуються залишки органічних домішок. Потім настає стадія картриджних фільтрів з активованим вугіллям. Нарешті, за роботу береться установка зворотного осмосу, яка забезпечує мембранне, найтонше, очищення.
Останній штрих — очищена мембранним способом вода змішується в певному співвідношенні з водою, яка пройшла лише попереднє очищення й освітлення. Адже абсолютно дистильована вода, чистісінька H2O, не призначена для пиття, бо не містить необхідних організму сульфатів, хлоридів і солей магнію. «Причому для людини найфізіологічнішою є вода, сольовий склад якої близький до сольового складу води з її рідної місцевості, — пояснює Тетяна Костецька. — Тому під час відпочинку чи відрядження ми певний час звикаємо до чужої води». Ці слова підтверджує досвід «екстремалів». Пригадую, один альпініст розповідав, що перш ніж пити суперчисту воду з гірських річок, спортсмени кидають до кухля пучку солі.
Більшу частину «Іллічівської джерельної» споживають у підрозділах комбінату. У бутлях від 5 до 19 літрів, у півторалітрових пляшках і в спеціальних місткостях для закладів громадського харчування. У багатьох кабінетах на металургійному підприємстві автор публікації помічала так звані кулери — апарати для приготування охолодженої води й окропу для заварювання чаю чи кави. Сьогодні металургійний велет повністю незалежний від примх водоканалу. Дільниця з очищення води працює цілодобово. І в цьому — відмінність іллічівського виробництва від інших аналогічних підприємств, які орієнтуються здебільшого на сезонний попит і взимку простоюють.
На «Джерельній» готують страви у відомчих їдальнях, дитячих садках, оздоровчих таборах, пансіонатах. На розлив таку воду можна придбати у магазинах комбінату. Фахівці стверджують, що найприроднішою для організму є питна негазована вода, яка містить звичну пропорцію солей і кисень — ну просто-таки «жива» вода. Однак термін її зберігання незначний — не більше тижня, і це варто враховувати, роблячи запаси. А от вода, призначена для тривалого зберігання, газована й негазована, додатково знезаражується ультрафіолетом.
Коментар фахівця
Лариса Приходченко, лікар з гігієни харчування Донецької обласної санітарно-епідеміологічної станції:
— В нашій області зареєстровано 45 підприємств, які виробляють фасовану питну очищену воду, з них на початок року працювало 33. П’ятнадцять підприємств беруть воду з підземних джерел, решта — з централізованих водогінних систем. Принципової різниці в цьому ми не вбачаємо, головне — щоб кінцева продукція відповідала державному стандарту.
Перед початком виробництва експертизу повинна пройти не лише готова вода, а й обладнання, нормативна і технологічна документація. Санепідслужба області встановила систематичний нагляд за підприємствами цієї галузі, 87 відсотків обстежень проводиться з застосуванням лабораторних методів контролю. Наприклад, із 875 проб води, взятих торік, у двох встановлено відхилення від нормативної документації за показниками мікробіологічної безпеки. В одному випадку таку продукцію було виявлено в торгівлі, в другому — на підприємстві.
Спеціальний рейд із забиранням проб питної води як із мережі реалізації, так і на підприємствах-виробниках обласна санепідстанція провела в лютому цього року. За всіма незадовільними наслідками лабораторних досліджень вжито невідкладних заходів: на низці підприємств призупинено розливання води, на винних накладено штрафні санкції, організовано повторний лабораторний контроль за показниками, що не відповідали вимогам нормативної документації.
Читачам, які постійно купують питну воду, я б порадила звертати увагу на чистоту тари, наявність етикетки, правильність маркування (назва підприємства, його адреса), склад води. Ну і, звичайно, дивіться на умови й термін зберігання, який існує для води, як і для кожного продукту.
Донецька область.
P. S. На дверях мого під’їзду час від часу з’являються об’яви від фірм, які пропонують чисту воду з доставкою додому. Спокуса скористатися зручною послугою виникала не раз. Аж доти, доки не побачила цей сервіс у всій красі. До під’їзду підкотили заляпані грязюкою «Жигулі». Відчинивши багажник, де поруч із пластиковими бутлями стояли каністри з-під бензину і лежав засмальцьований трос, шофер дістав дві 10-літрові посудини і, заглядаючи в папірець з адресою, попер воду до ліфта. Розкриття «комерційної таємниці» справило на мене сильне враження. Любителям зробити бізнес на воді не завадило б для початку вимити руки.
