Такого нервового напруження, скажу відверто, я б не витримала. Плюнула б на все: здоров’я дорожче. Але підприємець Наталія Романовська не мого характеру. Четвертий рік вона обстоює своє право, свою честь і має намір дійти до кінця. Зрозуміти її можна. Адже йдеться про бізнес, який Романовська підняла своїм розумом і здібностями, і який потерпає через особисті інтереси державних чиновників.

Втратила бізнес і здоров’я

Свою історію підприємець з міста Рубіжне Наталія Василівна Романовська виклала в листі до редакції, а потім докладніше розповіла під час зустрічі.

У липні 2000 року в центрі міста вона взяла в оренду приміщення під магазин будматеріалів з подальшою приватизацією. А через чотири місяці її попросили звільнити приміщення, яке нібито було приватизовано паном Г-ном. Наталія Василівна, зрозуміло, була обурена.

З листа: «Ще в квітні 2000 року я здала у відділ приватизації Рубіжанського міськвиконкому заяву з усіма необхідними документами на участь у приватизації орендованого приміщення. Однак мою заяву на порушення вимог закону не було розглянуто у встановлений термін. Після закінчення двох місяців —12.06.2000 р. заява повернулася без розгляду. Фактично мене було незаконно усунено від участі в приватизації».

На думку автора листа, приватизація була проведена незаконно. Як вона сама з’ясувала, засідання конкурсної комісії не було, та й приватизація, вважає Наталія Василівна, була проведена таємно, закрито, з порушенням законодавства. Щоб відстояти свої права і довести порушення законності, Романовська вже чотири роки звертається в судові інстанції і прокуратуру. За цей час вона позбулася не тільки приміщення під магазин, а й товару на кілька десятків тисяч гривень, утратила свій бізнес і здоров’я. Але не здалася. Продовжує боротися і вірить у силу закону.

— Цей день пам’ятаю дуже добре, — розповідає Наталія Романовська. — Я була в колег у магазині навпроти, як прибігає депутат міськради і схвильовано каже: «Ти отут сидиш, а там твій магазин продають». Я не повірила, не може такого бути: за оренду сплачено набагато місяців уперед, договір, що дає мені право на подальшу приватизацію магазину, укладено. І, нарешті, щоб виставити об’єкт на продаж, треба спочатку розірвати зі мною договір про оренду цього приміщення, дочекатися, поки я його звільню, а потім уже продавати. Адже так, за законом? По правду я звернулася до прокурора міста І. Сириці. Але і там не знайшла її.

Затишшя не настало

До честі членів виконкому треба сказати, що питання про проведення приватизації магазину вони розглянули на своєму засіданні і поставили питання руба: на якій підставі було винесено рішення на користь гр. Г-на? Хто дав указівку про розірвання договору про оренду? Згідно із Законом України «Про оренду державного і комунального майна», у разі згоди сторін на розірвання договору оренди і звільнення займаного приміщення, він може бути розірваний, і особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що займають приміщення — виселені лише за рішенням Господарського суду. Але такого рішення не було, тому приватизацію пані Романовська вважає незаконною. Питання це міг вирішити лише суд. 13 березня 2001 року Господарський суд Луганської області, розглянувши справу про розірвання договору оренди і виселення колишнього власника з приміщення, виніс ухвалу, якою провадження в справі було припинено у зв’язку з відмовою позивача (прокурора) від позову.

Але затишшя після цього не настало. Гр. Г-н, вважаючи себе законним власником магазину, подав позов до Рубіжанського міськсуду на Романовську, але не як на власницю приватного підприємства, а як громадянку. І справу виграв. Але суд, вважає Романовська, не врахував одну дуже важливу обставину. 30 листопада 2000 року приватний нотаріус Рубіжанського нотаріального округу засвідчив договір про купівлю-продаж нежилого вбудованого приміщення по вулиці Кірова, 29 загальною площею 161,70 кв. м, виданого на ім’я цього пана. Згідно з порядком розрахунку, покупець повинен був внести 10 тисяч 162 грн. за придбаний об’єкт протягом 30 календарних днів. Тобто 30 грудня гроші мали надійти у фонд приватизації. Однак за офіційною інформацією, отриманою з рубіжанської філії «Укрсоцбанку», з’ясовується, що «зазначена сума на рахунок позабюджетного фонду приватизації за період з 30.11.2000 р. по 30.01.2001 р. разовим платежем не зараховувалася». З цього, на думку Романовської, випливає, що оскільки в зазначений термін вартість об’єкта Г-н не сплатив, то і власником приміщення на вулиці Кіровській вважати його аж ніяк не можна.

Важко домогтися правди

Рішення рубіжанських суддів Наталія Романовська оскаржила в судовій інстанції області, але тут позовну заяву підприємниці не задовольнили. І тільки після того, каже Романовська, як я звернула увагу суддів на одну дуже важливу обставину, була написана «відмовна»: постановлене рішення не виконувати. А йшлося ось про що. Судді недогледіли, що мова йшла не про підприємця Романовську, власницю приватного підприємства, а про громадянку Романовську. Різниця є. Адже спірне приміщення було надано їй не як громадянці, а як приватному підприємцю.

Як розповідає Наталія Василівна, два роки після цього її не чіпали. Вона займалася своїм бізнесом, у міру можливості допомагала міській владі, виступаючи в ролі спонсора, постачала будівельні матеріали ЖЕКу, у відомстві якого перебувало приміщення магазину. І була спокійна. Думала так: коли міськвиконком до неї звертається як до законного орендаря, отже, право на магазин залишається за нею. Але вона помилялася!

— 24 квітня 2003 року, коли я була на лікуванні в лікарні, — продовжує Наталія Романовська, — державний виконавець Рубіжанського міського управління юстиції Т. разом з нібито законним власником прийшли в мій магазин, забрали ключі в продавця і вивезли мій товар на загальну суму 128 тисяч грн. (за підрахунками Романовської) у невідомому напрямку. Міліція і прокуратура Луганської області за даним фактом відмовили в порушенні кримінальної справи. Генеральна прокуратура України мене повідомила про те, що вона скасувала з цього питання постанову про відмову в порушенні кримінальної справи і направила матеріали в прокуратуру області. Яке остаточне рішення прийнято, мені невідомо й досі.

Після вилучення товару я знову завезла матеріали, установила в магазині нові замки і почала торгувати, але в ніч з 1 на 2 червня 2003 року замки було зірвано, товар на велику суму вивезено. Почалася цілковита сваволя, у результаті якої побили мого чоловіка, а я потрапила до лікарні. Нерви не витримали. Я змушена була звернутися в Генеральну прокуратуру, але вона вкотре доручила провести перевірку за моєю скаргою прокуратурі області. Її працівники приїжджали розбиратися і висловлювали солідарність. Говорили, що я права і закон на моєму боці, обіцяли прийняти відповідне рішення. Однак жодних заходів не було вжито. Я кілька разів зверталася в державну виконавчу службу з проханням повернути мені товар. Начальник ВДВС Рубіжанського міського управління юстиції Ю. Денищенко повідомив, що з питання повернення мені майна, вилученого ВДВС, мені потрібно звернутися до громадянина Г-ну, що проживає в місті Євпаторія...

Є організації, що стоять на варті закону, і вони повинні чесно виконувати свої обов’язки. В нас, у Рубіжному, каже Романовська, всі один одного покривають. Дуже важко домогтися правди.

Сьогодні в Романовської арештовано рахунок і вилучено автомобіль. За її словами, про арешт рахунку вона довідалася випадково, коли пішла в банк. Жодного рішення з цього приводу судові виконавці їй не вручали. І з якої причини забрали її майно, невідомо. На прохання одержати даний документ для оскарження в суді — відмовляють. Міліція намагається не втручатися. ЖЕК, що винен їй більш як 6 тис. грн. із взаємозаліку за оренду приміщення, гроші не повертає.

Про те, як важко Романовській захищати свої права, довелося переконатися навіч. Державний виконавець ВДВС Рубіжанського міського управління юстиції Ю. Ткачук від розмови з журналістом відмовився, тож багато питань, що могли б прояснити ситуацію, залишилися без відповіді. Не вийшла розмова і з прокурором міста І. Сирицею. Він послався на те, що в нього немає потрібних документів. Міський голова А. Бусенков деталей конфлікту не знав, але розв’язати його пообіцяв, не виключивши варіант проведення повторного конкурсу з приватизації спірного об’єкта. Щоправда, тепер вартість приміщення буде в декілька разів вища, ніж чотири роки тому, і навряд чи цей варіант задовольнить обидві сторони. Принаймні Романовська уже висловила свою думку, що вочевидь не на користь повторного конкурсу. Ситуації міг би зарадити і такий варіант: запропонувати Романовській інше приміщення, яке її задовольнило б. І хоча міський голова заявив, що придатних приміщень під приватизацію в місті вже не залишилося, здається, він може знайти вихід із ситуації, якщо захоче довести, хто в Рубіжному хазяїн.

Луганськ.