Що робити, коли не знаєш, що робити?

Усе почалося напевно занадто райдужно. Молодій медсестрі районної лікарні вдалося влаштуватися до приватного дитячого садка на роботу. Охайний кабінет, приємний колектив, невелика кількість дітей у групі і, звичайно, висока заробітна плата. Незабаром наша героїня пішла у декретну відпустку. І на диво знову все чудово — «пологові» заплатили і дозволили піти у відпустку по догляду за дитиною до трьох років. Молода мама час від часу навідувалася на роботу — допомогу платили справно.

А потім зателефонувала директор і попросила зачекати з грошима кілька місяців, мовляв, є деякі проблеми. Чекала місяць—два. Потім почала дзвонити сама, та марно. Поїхала на роботу, а фірма зникла... Як з’ясувалося згодом, де шукати фірму, не знає сьогодні ніхто. «Повідомляємо, що за фактичною адресою, вказаною під час реєстрації, підприємства немає.» —отримала молода мама відповідь із прокуратури — «у цей час ... РУ ГУ МВС в м. Києві доручено встановити місцезнаходження директора ПП «Х». У цій ситуації є моральний бік. Але на ньому ми не зупинятимемося, а звернемо увагу лише на два моменти.

Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» жінка, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має право на отримання допомоги. Ця допомога відповідно вже до ст. 50 цього самого закону призначається та надається за основним місцем роботи. І лише у разі ліквідації підприємства матеріальне забезпечення виплачує правонаступник підприємства, а в разі його відсутності —виконавча дирекція відділення фонду за місцем реєстрації ліквідованого підприємства. Саме це й радять у прокуратурі «... у разі звільнення з займаної посади на ПП «Х», ви можете звернутися в управління праці та соціального захисту населення для призначення щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку». Проте ПП «Х» на цей час не ліквідовано. Можливо, підстав для реагування з боку прокуратури і немає, але чому не пояснили, як звільнитися, коли підприємства нібито немає і водночас воно є. Наші спроби знайти відповідь на це питання у державних відомствах також не увінчалися успіхом. Конкретної відповіді не може дати ніхто.

Трудова книжка залишилася у приватного підприємства і повернути її, очевидно, вже не вдасться. До речі, де гарантія, що трудову книжку нашої героїні нині хтось не використовує. Щодо трудової книжки, то її можна виписати знову, але залишається питання про підтвердження трудового стажу — в ПП «Х» та в організаціях, в яких наша героїня працювала до свого «щасливого» знайомства з ПП «Х». Звичайно,  є Постанова Кабінету Міністрів України в «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», яка передбачає, за відсутності трудової книжки для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності цих документів — членські квитки профспілок (лише за той час,  за який є відмітки про сплату членських внесків),  або два свідки. Отже, доведеться збирати довідки з колишніх місць роботи. Щодо підтвердження часу роботи в ПП «Х», то шансів майже немає. Можна спробувати знайти якесь підтвердження у службі зайнятості, податковій чи у Пенсійному фонді. Однак, наприклад, у останнього дані лише з 2000 року, та й знайти інформацію можна буде лише за умови, якщо сплачувалися внески до фонду...

Вирішити всі проблеми може лише ліквідація ПП «Х» особою, яка його створила або за рішенням суду. Уже два роки органи внутрішніх справ не можуть знайти засновника приватного підприємства, а порушувати питання про ліквідацію ПП у судовому порядку ніхто не збирається, оскільки підстав для цього за великим рахунком не має. Коло замкнулося. Ми не виносили б цей випадок на сторінки газети, якби були впевнені, що він поодинокий. На жаль, такої впевненості немає. А зараз наша героїня забула про допомогу на дитину, збирає довідки, щоб довести свій трудовий стаж, та пішла працювати на нову роботу, де їй завели нову трудову книжку. А ще вона радить усім знайомим ще раз подумати, перш ніж йти працювати на приватне підприємство. Тож чи є вихід з цієї ситуації?