Це совість нашої держави

У чому полягає історичне значення Конституції України, ухваленої Верховною Радою у 1996 році? Чому саме тепер назріла потреба внесення змін до Основного Закону держави? Чи вичерпала свій потенціал чинна Конституція? З цими запитаннями наш кореспондент звернувся і до парламентських старожилів — безпосередніх учасників конституційної ночі-96, і до молодих народних депутатів України.

Олександр МОРОЗ, лідер фракції соціалістів, у 1996-му — Голова Верховної Ради України:

— Прийнятий у 1996 році Основний Закон — демократичний, який, по суті, цілком відповідає інтересам держави, передбачає розподіл функцій влади, противаг і стримувань. Внесення сьогодні змін до Конституції не означає критичну оцінку цього документа. Біда України не в недосконалості Конституції, а в тому, що через Конституцію переступає владний режим, у тому числі й гарант. Заблоковано всі механізми противаг і стримувань. І доти, доки не внесемо зміни, які нікому не дозволяли б топтатися на Конституції, вона не діятиме як належить. Тому внесення змін — це вимушений крок. І це не нехтування змістом Основного Закону, а вдосконалення його, створення механізму захисту.

Водночас заперечую всі закиди щодо поспішності з ухваленням Конституції. Над нею працювали шість років, її приймали під жорстким тиском з боку Президента та уряду. Ми просто сконцентрували час пленарного засідання і за 23 години прийняли те, що можна було розглядати тиждень-півтора.

Іван ЗАЄЦЬ, член фракції «Наша Україна», у 1996-му — член Конституційної комісії ВР:

— Історичне значення цієї Конституції полягає в тому, що її прийняття ознаменувало завершення комуністичного періоду в долі українського народу. Конституція — це головний установчий документ української держави, фундамент правової системи. На мій погляд, ми запізнилися з прийняттям Конституції, її потрібно було ухвалювати ще у 1991 чи 1992 році.

У жодній державі світу конституція не внормовує всі суспільні відносини — для цього існують закони. Наша Конституція діяла б значно краще, якби було прийнято закони в розвиток конституційних положень. Треба створити правові механізми реалізації Конституції на рівні законів. Скажімо, в законі про Кабінет Міністрів можна унормувати багато питань стосовно формування уряду парламентом. Тому не бачу причин для серйозного втручання в Конституцію. Проблема не в якості Конституції, а в якості українського політикуму. Потенціал чинної Конституції не вичерпано. Але в українському політикумі діє революційна доцільність, а не політична культура.

Олександр МАСЕНКО, член фракції комуністів, у 1996-му — член Конституційної комісії ВР:

— Прийняття Конституції справді було подією. Молода держава повинна була жити за законами. Закони, які не регламентувалися Конституцією, не мали належної ваги. Однак Конституцію прийняли поспіхом, і силовими методами проштовхнули положення, над якими ще й досі чухаємо потилицю. Президенту було надано необмежені права — це, певно, основний недолік Конституції. І якщо інші держави на пострадянському просторі якось видряпалися, то Україна опинилася в найгіршому стані. Не потрібно було так квапитися з прийняттям Конституції, але тоді, з одного боку, мали ультиматум від Президента, що буде оголошено референдум про розпуск Верховної Ради, а з боку парламенту — побоювання, що глава держави внесе до Конституції ще якісь положення, які посилять його вплив у державі. Тепер усі розуміють, що слід змінювати Конституцію, щоб досягти балансу між гілками влади.

У 1996-му я не голосував за Конституцію і досі вважаю, що вчинив правильно. Бо якби основні положення Конституції не прийняли поквапом, мали б і кращий Основний Закон, і краще життя народу.

Тарас ЧОРНОВІЛ, депутатська група «Центр»:

— Конституція 1996 року стала завершальним пунктом, який юридично підтвердив існування української держави. Однак спосіб прийняття Конституції — за одну ніч — призвів до того, що в ній нечітко виписано або нелогічно сформульовано низку положень, які нині потребують змін. Але те, що відбувається тепер зі змінами до Конституції — чистої води кон’юнктура. Основне завдання — перерозподіл влади у верхах. Але хіба все державне життя обмежується трьома гілками влади — Президент, Верховна Рада і Кабінет Міністрів? А органи місцевого самоврядування? У Конституції 1996 року найслабше виписано питання місцевого самоврядування, оскільки їх приймали вже під ранок, фактично з голосу, без розгляду пропозицій і без урахування Європейської хартії місцевого самоврядування. Тому ці норми потрібно змінювати насамперед, а вже потім вносити певні зміни щодо повноважень органів вищої влади. А зараз усе робиться навпаки.

Дмитро СВЯТАШ, уповноважений представник депутатської групи «Демократичні ініціативи—Народовладдя»:

— Сьогодні у світі не існує іншої форми суспільного договору, ніж Конституція. Тому прийняття української Конституції було завершальним кроком у формуванні української незалежної держави. Запропоновані нині конституційні зміни — це не якісь косметичні поправки. Вони мають перетворити конституційну модель української держави з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську. Ця система відповідає часу і приведе до більшої відповідальності всіх гілок влади перед суспільством. Чинна Конституція не вичерпала свій ресурс. Конституція не може бути хорошою або поганою. Вона або є, або її немає. Сьогодні просто йдеться про прийняття нового договору між державою і суспільством.