Бракує щирості й любові

Свого часу моєму синові було заявлено, що історію України треба вивчати тільки за підручником ім’ярек. Майже місяць розшукували ми це видання. Здавалося, радій, адже придбали найкращий підручник з історії України.

Через три місяці підходить син і запитує: «То чия була дочка Анна, князя Володимира чи Ярослава?»

Читаю на сторінках 129—130: «Володимир прагнув налагодити дружні відносини з європейськими державами. Він одружував своїх дітей з дітьми іноземних володарів. Наприклад, син Ярослав узяв шлюб з донькою шведського короля, а донька Анна — з Генріхом І, французьким королем. Від цього шлюбу народився син, майбутній король Філіп І».

Читаю далі (стор. 147—148): «З іноземними правителями взяли шлюб дочки Ярослава: Анастасія — з угорським королем Андрієм І, Єлизавета — з норвезьким королем Гарольдом Суворим, Анна стала дружиною французького короля Генріха І, а після його смерті була регентшею за малолітства короля Філіпа І».

Пояснюю синові, що це прикра помилка друкарів. Коли ще я ходив до школи, навіть двієчник знав, хто був «тестем Європи».

Сказати сказав, а сам замислився: хіба можуть так грубо помилятися видавці, редактори, колегія Міносвіти, яка затвердила підручник, і самі автори? Звертаюся з цим до вчителів, а вони без подиву відповідають: «Якби це була одна помилка».

Син зізнався, що більшості учнів нецікаво на уроках, а підручники «просто брешуть». 

Знову беру до рук підручник. Читаю:

«Лише з проголошенням незалежної України історія держави посіла належне місце серед інших справжніх наук. Тож послухаймо полум’яну мову Володимира Сосюри про нашу Державу:

Дивно, як В. Сосюра міг писати «про нашу Державу», коли він творив ще за існування СРСР. І тут прозріваю: підручникові бракує щирості й справжньої любові усіх, причетних до видання книги, до України, до її майбутнього — наших дітей. Гадаю, вони взяли на себе завеликий тягар — бути першими літописцями історії України...

Львів.