Історія з Юзом пішла юзом

У  серпні цього року Донецьк святкуватиме черговий день міста. Але скільки років виповниться імениннику, поки що невідомо. Публічне обговорення дати заснування шахтарської столиці триває, а історики і краєзнавці не дійшли спільної думки.

Іронічне зауваження сатирика: мовляв, не варто загадувати, яке майбутнє очікує на нас за двадцять років, тому що невідомо, яке у нас буде минуле, —досить точно відтворює ситуацію навколо визначення дати заснування Донецька. Офіційно нею вважається 1869-й — рік приїзду до краю англійського підприємця Джона Х’юза (Юза), який збудував металургійний завод із повним циклом і дав поштовх розвитку робітничого селища, названого його ім’ям. За радянських часів «пролетарське» походження міста під сумнів не ставилося. Навпаки, шкільні підручники та дослідження краєзнавців були щедро ілюстровані прикладами гноблення капіталістом Юзом нещасних робітників.

У середині 90-х років минулого століття питання про те, чи можна вважати англійського «інвестора» засновником міста, знову постало в центрі уваги. Цього разу — у зв’язку зі спорудженням у місті пам’ятника Джону Юзу. Ідея такого пам’ятника припала до душі керівництву обласного центру, і на це рішення не вплинули навіть гучні протести істориків, які звертали увагу на постійне проживання людей задовго до того, як англієць висадився на нашу землю в Таганрозькому порту. Один із аргументів, на якому наполягали прибічники «дворянсько-пролетарської» версії, — приваблення до індустріального краю потенційних іноземних партнерів: мовляв, ось як ми цінуємо чужоземних бізнесменів, які вкладають кошти у розвиток нашої економіки. Доказами мали слугувати не лише бронзова скульптура, а й фонд імені Юза, розтиражоване в довідниках фото і дуже дорогий глянцевий альбом «Юз і Юзівка», до якого ввійшли спогади, уривки із літературних творів та унікальні знімки.

Складність краєзнавчих суперечок полягає і в тому, що двісті років тому на території сучасного Донецька було відразу кілька слобід і селищ із різними датами заснування: Олександрівка — кінець 17 століття, Олексіївка, Єкатеринівка, Любимівка, Григор’ївка —кінець 18-го — початок 19 століття, стара Юзівка —1869 рік.

«Першопоселенцями простору, яке в майбутньому назвуть Донецьком, були запорозькі козаки, переселенці з України, Росії, котрі заселили слободи, які, в свою чергу, сформували міську агломерацію. В історії формування останньої було чимало лідерів, до яких і належав Джон Юз, — йдеться у висновку наукових співробітників Донецького краєзнавчого музею. — Правомірно відраховувати історію міста якщо не з кінця 17 століття, то з документально зафіксованого 1779 року, і розглядати будівництво металургійного заводу в 1869 році як важливий етап у цій історії».

Одним із документів, який дав поштовх для перегляду дати заснування Донецька, стала архівна виписка із Державного архіву Ростовської області, зроблена рік тому. В матеріалах для історико-статистичного змалювання Катеринославської єпархії йдеться про урочище Олександрівка — найдавніше запорізьке займище, старожитну козацьку місцевість, яка в 1779 році дісталась у рангову дачу поручику Євдокиму Степановичу Шидловському. «Сидевшие тут зимовниками и хуторами, в землянках и мазанках, сечевики-запорожцы с своими семействами и наймитами, пособили помещику Шидловскому осадить, офундовать здесь слободу Александровку, населить и оживить ее народом семейным и оседлым, распланировать, обстроить ее домами, хатами-мазанками и землянками, снабдить всех поселян хозяйством и удовлетворить их существенные, на первый раз, экономические нужды. В 1782 году при составлении общей народной переписи в слободе Александровке найдено и в списки внесено постоянных оседлых жителей муж. 206 и жен. 135 душ», — йдеться у виписці із архіву.

Експертна комісія, утворена із фахівців історичного факультету Донецького національного університету, відзначила, що, згідно із дослідженнями, на території сьогоднішнього Донецька постійне населення проживає з кінця 17 століття. Тут сідали зимівниками запорозькі козаки, які охороняли шлях із Дону до Запоріжжя і надавали необхідну допомогу донським і запорозьким козакам, які користувалися цим шляхом. Документи свідчать, що на початку 18 століття козаки доставляли тваринницьку продукцію і городину до новозбудованого Бахмута, де обмінювали її на сіль. А після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році царський уряд роздавав землі всім, хто хотів ними володіти і хто давав згоду за три роки поселити на цих землях людей. Так з’явилися слободи Олександрівка і Крутоярівка.

— Співвідношення між чоловіками і жінками в Олександрівці свідчить про те, що це були козацькі зимівники, населені в основному чоловіками, — коментує завідувач кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету, професор, доктор історичних наук Василь Пірко. —Шидловський «осадив» свої села за рахунок запорожців, тобто вони погодилися залишитися на землі, яку до того часу освоїли, замість того поміщик пообіцяв 12 років не брати жодних повинностей.

Цікаво, що перепис 1795 року продемонстрував зменшення населення в Олександрівці, хоча масових епідемій на той момент не зафіксовано. Як пояснює Василь Пірко, очевидно, мешканцям селища не сподобалося жити у поручика Шидловського, і вони покинули його.

Аналогічної точки зору на дату заснування Донецька дотримується краєзнавець Микола Колодяжний — це завдяки його дослідженням два роки тому місто Макіївка «постарішало» на 90 років. Після того, як Туреччина перекрила доступ до Чорного моря по Дніпру, козаки організували альтернативний вихід до моря, розповідає Микола Колодяжний: через річки Дніпро, Самару і Вовчу, потім волоком перетягали чайки до Кальміуса і далі пливли до Азовського моря, а звідти — до Чорного.

Питання про дату заснування буде винесене на розгляд сесії Донецької міської ради. Судячи з діалогу, що відбувся під час «круглого столу», присвяченого цій темі, «батьки» міста схиляються до цифри 1779.

— До цього року тут справді жили люди. Але що це було? Зимівники? Хутори? Щоб ми не були смішними... Перша письмова згадка — 1779 рік, осідле поселення, — аргументував позицію заступник міського голови Валентин Лактіонов.

Представник організації ветеранів, який також узяв участь в обговоренні, висловив побоювання, чи не замінить тепер силует козака на гербі міста звичний оку молот. Ще один із промовців застеріг називати козаків українськими: мовляв, область у нас багатонаціональна. Пошук предків набуває не лише історичного, а й політичного підтексту.

Занурення в генеалогію міста — річ, безумовно, корисна. На жаль, досвід останніх десяти—дванадцяти років дає чимало прикладів, м’яко кажучи, чи то кон’юнктурного, чи то дилетантського підходу до такої делікатної теми, як історія рідного краю. Наприклад, обласний благодійний фонд сприяння розвиткові і популяризації Донбасу названо «Золотий скіф». Місцевий пивзавод обрав за торгову марку назву представника ще одного войовничого племені — «Сармат». Хоча прискіпливий історик скаже, що сармати — це кілька різних племен, про яких римський історик Діодор Сицилійський писав, що вони «перетворили більшу частину країни на пустелю». А кілька місяців тому надійшло повідомлення про те, що в Донецьку з’явиться скульптура... Петра Першого. І знаєте, який зв’язок побачили ініціатори спорудження пам’ятника? Виявляється, для увічнення досить того, що імператор свого часу, дізнавшись про відкриття вугільних запасів у Донбасі, заявив, що «этот минерал зело полезен будет».

Влаштовуючи публічне обговорення дати заснування Донецька, міська влада продемонструвала рідкісну готовність вислухати всі точки зору. Хочеться сподіватися, що ініціаторами перегляду дати керувало прагнення відновити історичну справедливість. А не лише привід цього року відсвяткувати 225-річчя міста.