Ювілей як привід для роздумів

Він закінчив авіатехнікум, але літати йому не довелося. Він одержав диплом економіста, але фінансовим генієм не став. Головну роль у його житті зіграла бабуся. Вона привела його в гурток хореографії і сказала: «Вадику, ти повинен дуже гарно танцювати». І він навчився, став знаменитий. Сьогодні Вадим Альбертович Єлизаров — заслужений діяч мистецтв АР Крим, заслужений працівник культури України, народний артист України.

У 1978 році в культурному комплексі «Корабел» Вадим Єлизаров став керівником спортивно-танцювального клубу «Вікторія», президентом якого є й нині. У 1983 році колектив «Вікторія» одержав звання «народний». А в 2000-му здійснилося те, про що він мріяв усе життя. За допомогою місцевої влади Вадим Єлизаров став художнім керівником-директором ним же створеного Севастопольського театру танцю. Тепер він ще й доцент кафедри хореографії Київської академії танцю, в якій навчаються його підопічні. Загальний стаж роботи в танцювальній сфері — 38 років. Вадим Альбертович щасливо одружений, у нього троє дітей і троє онуків. І всі танцюють. Старший син зі своєю дружиною — чемпіон серед професіоналів, молодший — чемпіон серед аматорів. Вони заслужені артисти України. У танцюючій родині чотири заслужені і один народний артист.

На його 55-річчя зібрався севастопольський бомонд. Такого Севастополь ще не бачив. У черзі тих, що вітали, статечно стояли представники влади, бізнесмени, імениті артисти, командувачі ВМСУ і ЧФ РФ, письменники і поети, банкіри і колеги! Ця черга, якої не стало лише через годину, додала шарму розкішному видовищу. Єлизаров прекрасно ставить свої театральні спектаклі, чудово вдався йому і спектакль-ювілей.

Того дня ювіляр одержав багато квітів і подарунків. Але не приховував, що головним подарунком йому був би власний театр у власному будинку, з кошторисом, який передбачав би всі витрати, включаючи пристойну зарплату акторам. Щоб у керівника боліла голова лише за те, який і як поставити спектакль на радість публіці.

Артисти Севастопольського театру танцю щасливі: в них робота збігається з хобі, за яке ще й гроші платять! На жаль, платять принизливо мало. На весняній прем’єрі одного з спектаклів для депутатського корпусу Вадим Єлизаров, приймаючи привітання і квіти, сумно посміхнувся і сказав: «Дорогі депутати, ми дивимося на вас з надією!» Всім було зрозуміло, чому. Адже і так мізерний кошторис витрат театру з початком 2004 року ще більше схуд. На запитання, чому так сталося, відповідає начальник Управління культури Олександр РУДОМЕТОВ:

— Мінфін нам виділив близько 5 млн. гривень. Сесія міськради затвердила майже 11 млн. гривень. Усе одно це надто мало. Адже підвищено до 237 гривень мінімальну заробітну плату, що потребує додаткового фінансування. Загалом театрально-концертним організаціям дотацію зменшено приблизно на 50 відсотків порівняно з минулим роком. Зарплату працівникам культури виплачують нерегулярно. Чому? Це запитання керівництву міста, а не мені.

Дешева культура

Говорить Вадим Єлизаров:

— Нам не дуже багато грошей треба на пристойне існування. Тисяч 400—500 на рік. Місту театр потрібен. Я відчуваю це по глядачах. А в місті коїться  щось незрозуміле. Я не сильний у політичних інтригах, що відбуваються в нашому місті, а вони відбуваються. І всі наші проблеми заблукали в них. Через це страждає молодіжний колектив, що повірив у свій театр, пішов за красивою ідеєю. А сьогодні все руйнується.

Більше половини трупи закінчили Київську академію танцю, присвятили йому своє життя. І сказати їм, що вони просто не потрібні, язик не повертається. Але ми близькі до цього. Тільки завдяки платним концертам, меценатським уливанням, підтримці окремих осіб і окремих трудових колективів удається дотувати злидарську зарплату акторів.

Чудовий початок

Вадим Альбертович веде далі:

— 2000-го нам дали 35 ставок. У 2001-му додали ще 10 ставок. У 2003-му нічого не додали. А в 2004-му відібрали 25 ставок. Сьогодні в нас 20 штатних одиниць, на які передбачена зарплата. На все інше шукаємо гроші самі. За такого фінансування нам не вижити. (У керівника театру стався інфаркт, коли він довідався, що половину ставок відібрали. — Авт.)

Не можу сказати, що місто цілком самоусунулося, ні. Торік нам допомогли встановити трибуну. Тепер я не переживаю, що вона завалиться.

На 25 червня в Києві призначено творчий звіт майстрів мистецтв Севастополя. Дасть Бог, він відбудеться! Адже в багатьох колективів фінансові проблеми. У такому само становищі міський муніципальний ансамбль «Чорне море», Театр на Большой і навіть Академічний російський драматичний театр ім. Луначарського.

Узимку театр танцю побував на Міжнародному театральному фестивалі на Кіпрі. Але це не комерційна поїздка: сторона, що приймала, оплатила всі витрати. До речі, севастопольці були єдиним колективом із України.

— Однак такі поїздки не вирішують фінансових проблем, — каже Єлизаров. — Тут дуже важливо, щоб на найвищому рівні й нашого міста, й держави було розуміння. Чи, якщо ми не потрібні, то треба чесно про це сказати і закрити театр. У мене, людини, що створила цей колектив, у якої кожен артист пройшов школу танцю з 5-річного віку, язик не повернеться це сказати.

Але як жити, якщо січень нам проплатили за груднем, у лютому вже було 40-відсоткове фінансування, в березні — те саме. І я позичаю гроші (хвалить Бога, мені в місті вірять) і виплачую хлопцям і дівчатам зарплату. Далі не можна. Коли кажуть: почекайте до кінця року, може, що-небудь залишиться, — це дуже принизливо.

Наших танцюристів охоче візьмуть працювати за кордон. Треба було 15 років учити цю молодь, щоб потім комусь подарувати кращих із кращих?

Розпорядженням № 2183-р Севастопольської міськдержадміністрації від 3 грудня 1999 р. створено міську комунальну установу «Севастопольський театр танцю», котру згідно з довідкою Держкомстату № 22-366-593 включено в єдиний державний реєстр підприємств і організацій України як дотаційну.

У театрі працюють п’ять заслужених артистів України, чотири заслужені працівники культури АР Крим, чотирнадцять заслужених артистів АР Крим, сім лауреатів премії Автономної Республіки Крим.

Театр зіграв майже 500 спектаклів, на яких побували більш як 200 тис. чоловік. З аншлагами відбувалися гастролі севастопольців у Запоріжжі, Дніпропетровську, Донецьку, Сімферополі, Ялті, Казані, Канні (Франція), на Кіпрі. З концертною програмою театру неодноразово знайомилися глядачі Москви. Незабутньою подією став концерт у травні 2003 року для двох президентів: Леоніда Кучми і Володимира Путіна.

Театр танцю став прекрасною візитною карткою Севастополя. Йому б підтримку держави, і він стане візитівкою України! Проте одним з побажань високопоставлених чиновників Севастополя в день народження ювіляра знову було: «Прибуткових вам гастролей, Вадиме Альбертовичу!»

Севастополь.