Позавчора в Генеральній прокуратурі України відбувся захід, анонсований як «прес-конференція слідчих у «справі Гонгадзе». Зрозуміло, що така тема викликала повний журналістський «аншлаг». Але дуже швидко ми переконалися, що мета ініціаторів прес-конференції полягала в іншому — спростувати «інсинуації» британської газети «Індепендент». Принаймні в цій частині керівник слідчо-оперативної групи Юрій Грищенко не обмежувався традиційними «таємницями слідства» і проявляв хоч якусь активність. ГПУ, повідомив він, не просто обурена появою статті Аскольда Крушельницького і «розсекреченням» у ній конкретних прізвищ допитаних працівників «наружки», що створило реальну загрозу людям, причетним до розслідування справи: за завдану серйозну шкоду інтересам слідства порушуватиметься кримінальна справа проти винних у випливі «неправдивої» інформації.
Щоправда, після такої заяви почалася «нестиковка» прокурорської логіки і допитливості журналістської публіки. Якщо йдеться про такий суворий захід, як порушення кримінальної справи, то чому викладені у статті факти вважаються недостовірними, а витяги з допитів «нишпорок» за Георгієм — неавтентичними? На жаль, пан Грищенко не зміг пояснити цю розбіжність, бо «не знає, яка інформація» в автора скандальної статті (!).
Ще більше туману слідчі нагнали довкола загадкової постаті «громадянина К.» Хоча зрозуміло, що цей «К.» не працює на якійсь посаді П. Чи, наприклад, М. Нам ще раз нагадали, що любителя відчикрижувати голови своїх жертв уже кілька разів притягували до кримінальної відповідальності, але чіткої відповіді, чому він мав можливість виходити на «полювання», а не споглядати довічно небо «в клітинку», пан Грищенко собі не дозволив. Мабуть, щоб не зашкодити інтересам слідства.
Висновок про можливу причетність К. до вбивства Георгія зроблено на підставі здобутої оперативним шляхом інформації. Начебто чоловіка запідозрили у скоєнні інших злочинів, а він заодно зізнався «випадковій людині» про свою криваву участь у долі зниклого журналіста. Така «довірливість», звичайно, не може не викликати скепсису, але Бог з ним. Доведеться поки що вдовольнитися запевненням керівника слідчо-оперативної групи, що ГПУ відпрацьовує всі версії, в тому числі й «міліцейського сліду», іншого Вередюка вони не допустять, і людей, котрі нічого не скоювали, до відповідальності не притягатимуть.
Чомусь найбільшою таємницею слідства виявилась нинішня «диспозиція» громадянина К. Де він — під арештом, на підписці про невиїзд чи все ще гуляє на свободі? Юрій Грищенко категорично відмовився відповідати на ці запитання. Насилу вдалося «вибити», що «балакучий убивця» живий: сподіваємося, його серцевий м’яз також міцніший за міокард Юрія Вередюка.
І хоча всім нам загалом і мені як громадянці К. зокрема позавчора не пощастило з «випливом» обіцяної інформації, претензій до пана Грищенка бути не може. Досвідченому фахівцеві-слідчому можна тільки поспівчувати. Адже це вочевидь не його ініціатива —скликати прес-конференцію, щоб повторювати до випоту на чолі під «прицілами» камер і диктофонів: «Цього я не можу сказати». Виставляти себе на глум журналістської публіки, коли треба працювати над конкретними слідчими справами, — далебі не вдячна робота. Але політичний момент — вимоги опозиції заслухати в парламенті звіт Генпрокурора, «передчасна» інформація в «Індепенденті», готовність тимчасової слідчої комісії ВР з розслідування «резонансних справ» поділитися наслідками своєї діяльності з колегами —потребують публічності від тих, хто «має, що сказати, але не хоче». А вони переводять стрілки на виконавців, котрі справді «нічого не можуть сказати». І такий акт чергового «самомазохізму» відбувся...
Поза сумнівом, після прес-конференції ми ще більше переконалися, що «політичного тиску на групу не було і нема». А якщо і «не буде», то «перспектива розкриття цієї справи, як і будь-якої іншої, є». Ми ще більше повірили, що ГПУ «відкрита для тимчасової слідчої комісії парламенту і готова одержати будь-які документи, що допоможуть слідству». Ми, врешті-решт, упевнилися, що даремно інколи нарікаємо на пасивність причетних до розслідування «справи Гонгадзе»: вони просто надійно бережуть свої фахові таємниці. До певної перспективи. Якої? А ось цього «сказати не можна».