Як уже повідомляв «ГУ», новим Генеральним секретарем Ради Європи обрано британця Террі Девіса. Це сталося кілька днів тому у Страсбурзі, на засідані Парламентської асамблеї Ради Європи. «Голос України» став одним з перших засобів масової інформації, якому дав інтерв’ю новообраний генсек РЄ.
— Які головні завдання ви бачите для себе на посаді Генерального секретаря Ради Європи?
— Я хочу, щоб Рада Європи чіткіше визначила свою роль та відповідальність. Щоб сконцентрувалася на питаннях прав людини та демократії, питаннях культури — адже, скажімо, європейська культура — це не лише культура Західної Європи, надзвичайно важливою є культура слов’янська. Я також намагатимуся, щоб організація зосередилася на наболілих соціальних питаннях — проблемах біженців та переміщених осіб. Сотні тисяч людей перебувають зараз в Європі в скрутному становищі, живуть у дуже поганих умовах, змушені залишити свої домівки.
— Найголовнішою подією нинішнього року в Україні є президентські вибори восени. На чому ви хотіли б наголосити у цьому зв’язку? Який, як то кажуть, сигнал послати українському керівництву?
— Насамперед наголошу: я не збираюся висловлювати думки щодо того, хто має бути обраний українським президентом. Як Генеральний секретар Ради Європи я не втручатимуся в політику будь-якої держави-члена. Щодо мого сигналу керівництву України: воно повинно робити все від нього залежне, щоб ці вибори, які перебуватимуть в центрі уваги світової спільноти, були чесними. Це — найважливіше. І всі були б дуже задоволені, якби так і сталося. Це в інтересах усіх українців.
— Моніторинговий комітет ПАРЄ оприлюднив днями заяву, в якій попередив: якщо вибори не будуть чесними й демократичними, то можуть опинитися під загрозою повноваження української делегації в Асамблеї, а також буде поставлено під сумнів статус України як члена Ради Європи. Що ви думаєте про таку позицію?
— Це точка зору Моніторингового комітету. Вона є саме такою. Та давайте зачекаємо й подивимося, що ж відбуватиметься на виборах. Я дуже сподіваюся, що ваше керівництво вибере чесні вибори. Я б не випереджав результати виборчого процесу. Зачекаймо, що скажуть спостерігачі. Власне, моя роль не в тому, щоб погрожувати або читати лекції. Роль Генерального секретаря полягає в тому, щоб допомагати керівництву в кожній країні-члені досягти поліпшення ситуації у царині прав людини та демократії. І це стосується однаково і України, і, скажімо, Великобританії.
— Чи має Рада Європи можливості впливати на недемократичні процеси у країнах-членах?
— Звичайно, Рада Європи має досвід такого впливу, проте насамперед ми надаємо допомогу. Надто часто ми вказуємо людям, що їм робити. Моя ж нова робота полягає в тому, щоб запитувати людей: чого б вони хотіли, щоб я зробив, щоб допомогти тій чи іншій країні покращити ситуацію з демократією чи правами людини? Я вірю в те, що коли держава приєдналася до Ради Європи, то її народ, влада і опозиція поділяють цінності цієї організації. Тож я виходжу з цього, а не стою на позиції підозр та недовіри.
— Чи існує можливість відвідання вами України до президентських виборів з огляду на їхню величезну вагу і для майбутнього нашої держави, і для її членства в Раді Європи?
— Я вже отримав запрошення відвідати низку країн, але дуже важко зробити це негайно. Потрібен час, щоб освоїтися на новій посаді. Однак скажу, що я завжди цікавився Україною. Бував у вашій державі не раз. Був спостерігачем на попередніх виборах. Свої поїздки вважаю дуже вдалими. Коли я прилетів до Києва для спостереження за виборами, то авіакомпанія дорогою десь загубила мій багаж. Через це, на превеликий жаль, я не зміг тоді відвідати Крим — а він є особливим місцем для британської історії. Зрештою, все компенсувалося: я побував не лише в Києві, а й в багатьох інших місцях. Відвідував виборчі дільниці, де на мене ніхто не чекав, просто приїздив і казав, що ось я міжнародний спостерігач, — і завжди представники виборчих комісій зустрічали дуже гостинно. Мене вразило, як вони старалися добре організувати голосування. Те, як прості українці намагалися провести чесні вибори, заслуговувало на повагу. Тоді я побачив, сказати б, істинну Україну — не Україну гігантських міст. Мене вразили меморіали полеглим під час Другої світової війни, і я відчув особисту близькість до українських людей, тому що в нас у Британії так само шанують полеглих у тій війні. Після того я знову хотів приїхати в Україну, і коли був у вас наступного разу, то Борис Олійник, глава делегації Верховної Ради у Парламентській асамблеї, взяв мене у Києві на один культурний захід — на дивовижну виставу у виконанні молодих акторів. Я був дуже здивований їхньою майстерністю, спілкувався з їхніми батьками й наставниками — була чудова атмосфера. Така ж сама притаманна подібним заходам у нас в Англії, та й, мабуть, скрізь у Європі. Люди були дуже гостинні, і я почувався бажаним гостем. Тож з нетерпінням чекаю нагоди знову відвідати Україну, знов зустріти таких людей, які, думаю, є типовими українськими людьми.
Страсбург.
