Зал вибухає оплесками і з’являються вони — 91 цьогорічний випускник соціально-гуманітарного факультету Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, які ось-ось офіційно стануть дипломованими правознавцями та політологами.
Стихають звуки національного гімну, й на сцену піднімаються вдягнені у святкові мантії декан факультету Богдан Андрусишин і ректор університету Віктор Андрущенко. Мами вже давно дістали носовички. Та й татусі, попри свою вдавану незворушність, таки грішать зрадливою сльозою. Сьогодні можна — адже їхні діти досягли мети, до якої прагнули протягом п’яти відповідальних і водночас феєрично веселих студентських років!
На знімку: може, й мені колись диплом вручать — Ярославчик поділяє радість батьків, випускниці Наталі та Руслана Фурлетів.
Вручаючи дипломи, ректор та декан тиснуть руки хлопцям і цілують дівчат. Разом з дипломом кожен одержує «Пам’ятку випускника», девіз якої — «Драгоманівець — це на все життя!» Щасливі й навіть трохи розгублені свіжоспечені випускники одразу вдягають мантії. Ось на сцені і весь курс — фотографи знімають ці сяючі обличчя, після чого вчорашні студенти потрапляють в обійми батьків та друзів, радіють привітанням та квітам. Подвійна радість охоплює Вікторію Цибу, разом з дипломом вона — єдина на курсі — одержує офіцерські погони молодшого лейтенанта!
— Тільки три категорії людей мають право носити мантію: священики, судді та професори, — каже ректор Віктор Андрущенко, — сьогодні наші діти стали майже професорами! П’ять років я називав їх дорогими друзями-студентами, а тепер вже маю повне право сказати: дорогі колеги-драгоманівці!
— Згадайте фільм «Сімнадцять миттєвостей весни», — каже декан Богдан Андрусушин. — Виконавши завдання, вже думаючи про відпочинок в Альпах, Штірліц їде на зустріч зі своїм зв’язковим і там розуміє, що все для нього тільки починається. Те саме і у вас.
А ось на сцені батьки — сповнені вдячності викладачам і гордості за дітей слова, після чого молодих правознавців та політологів за давнім народним звичаєм благословляють батьківським рушником.
Офіційна частина завершується, і присутні перевтілюються у веселу святкову юрбу. Коїться щось неймовірне: кожен хоче привітати колегу й неодмінно з ним сфотографуватися — на згадку про альма-матер та проведені разом у її стінах роки!
