Одинадцятий (!) рік киянин Олександр Лоховой (ім'я змінено. — Авт.) домагається компенсації за незаконно, на його переконання, ще 1992 року вилучений автомобіль.
Відвойовуючи свої кревні, Олександр Петрович, звичайно, знав, як простому смертному відстояти свої права в суперечці з доблесними міліціонерами. Тим паче — одержати від них гроші. Але не дарувати ж більш як десять тисяч чесно зароблених тим, хто сприяв "пограбуванню" серед білого дня.
Лоховой, зрозуміло, проти того, щоб брати в лапки слово пограбування. Він вважає, що вартові порядку незаконно відібрали в нього "Волгу" і передали її молдавським колегам.
...Лихий попутав ветерана праці в 1992 році, коли він тільки куплений "Москвич"-2141 обміняв на ГАЗ-2410, що належав Віктору Піщаннику. (До слова, договір міни оформляли в ДАІ). Двадцять четверта, як мовиться, бачила чимало доріг, тому новому власнику довелося розщедритися ще на третину її вартості, щоб надати машині пристойний вигляд. І тільки Лоховой її відремонтував, одержав техпаспорт, на стоянку нагрянув оперуповноважений карного розшуку столичного главку.
За відсутності хазяїна він склав протокол огляду і вилучення, завантажив "Волгу" на вантажівку і тільки його й бачили. Підстави? Їх у старшого лейтенанта, гадаю, не було, оскільки навіть у 1994-му його начальник повідомив суду: матеріалів за фактом викрадення ГАЗ-2410 в управлінні карного розшуку немає. А за рік до цього з ДАІ Києва обманутий власник "Волги" одержав письмове запевнення в тому, що "документів про накладення арешту на... автомобіль нема".
Отже, його не викрадали і не заарештовували. За що ж опер покарав Олександра Петровича? З'ясовується, викрадення таки зафіксовано. У Молдові, звідки через місяць після "експропріації" до Києва прибув слідчий і зробив "виїмку" авто. Але зависає запитання: чому сусіди шукали ГАЗ-2411, номер кузова 308889, а відвезли в Молдову й передали нібито законному власникові ГАЗ-2410, № кузова 1308889? До того ж рік випуску не збігається.
Ці неточності, очевидно, мало турбували нашого запопадливого старшого лейтенанта, але зацікавили райсуд.
Розглядаючи позов Лохового до державтоінспекції, управління карного розшуку столичної міліції, карної поліції Молдови, комісійного магазину, що продавав "Волгу", і до Піщанника, Радянський райсуд столиці встановив, що працівник карного розшуку вилучив автомобіль незаконно (це компетенція суду чи органу дізнання). А отже, і передав чужу власність усупереч здоровому глузду і тому само закону. У вас, читачу, запитання, чим завинили "даішники" і працівники комісійного магазину? Відповідаю. Під час купівлі "Волги" торговці, зокрема, на порушення Правил комісійної торгівлі автомобілями, не зажадали від продавця з Грузії техпаспорт, а задовольнилися техталоном з ДАІ Тбілісі.
А "даішники" не зробили відповідного запиту в Грузію і зареєстрували машину на підставі того само техталона. Пізніше з Тбілісі повідомили, що таких документів там не видавали, а тому вони фіктивні. Крім того, магазин не вправі був приймати авто від осіб, що проживають за межами Києва й області.
Усе це працівники комісійного магазину пізніше визнали, погодившись нести солідарну матеріальну відповідальність із правоохоронцями. І відразу "порадували" позивача повідомленням про банкрутство.
Якби працівники міліції і торгівлі не зробили стільки помилок, не було б у природі й договору міни в 1992-му. Чи розуміють це вартові порядку і судді? Безсумнівно. Підтвердження тому — рішення Радянського райсуду, що в 1996-му частково задовольнило позов Лохового. Це рішення опротестував голова Київського міськсуду, президія якого скасувала рішення суду першої інстанції. Причина: відповідачем визнано управління карного розшуку, структурний підрозділ головкому, а отже, не юридичну особу. З якої речі суд зобов'язав видобути гроші з гамана головне столичне управління, якщо воно не виступало відповідачем у справі? Її повернули в той само Радянський райсуд для нового розгляду. У 2001-му (!) він теж виніс рішення частково на користь колишнього власника авто, зобов'язавши міліцію, працівників торгівлі солідарно виплатити 16 тисяч матеріального і тисячу морального збитку.
Апеляційний суд за скаргою ГУ МВС України в Києві скасував і це рішення. І поставив собі запитання: чи винна міліція?
Нинішній Шевченківський місцевий суд відповів: ні! Ані провини міліції, ані провини комісійників. Про відповідальність молдавських вартових порядку, як і Піщанника, мови нема. І не було протягом десяти (!) років. Про це, сказано, до речі, в окремій ухвалі Київського апеляційного міськсуду на адресу Шевченківського місцевого.
— Приводом для її прийняття був факт грубого, безпрецедентного, як на мене, факту нехтування моїх вимог про позов до Піщанника й управління ДАІ про визнання недійсним договору міни автомобілів, -- зазначає Олександр Петрович. — Я просив суд розглядати цей позов паралельно з вимогами відшкодувати збитки. На жаль, незважаючи на кількаразові нагадування, мої права ущемлено.
Апеляційний суд, проте, залишив чинним рішення Шевченківського, звернувши увагу голови на "факт невиправданої тяганини у справі, що була у виробництві суду 10 років"...
І останнє, у чому мають розібратися досвідчені судді ВСУ, куди звернувся з касаційною скаргою позбавлений власності Лоховой.
У рішенні Шевченківського місцевого суду сказано: "Місцезнаходження Піщанника В. С. не встановлене і позивач вивів його з відповідачів". За твердженням Лохового — це чистісінька брехня.
Майже у всіх судових інстанціях переписують одну й ту само фразу: "автомобіль ГАЗ-2410 вилучено на підставі постанови слідчих органів Молдови..."
— Абсурд! — вигукує Олександр Петрович. — Ось протокол огляду і вилучення авто, датований спритним київським офіцером карного розшуку 26.11.92 р. А от постанова молдавського лейтенанта про проведення виїмки "Волги". Підписана вона 16.12.92 р.
Коментарі зайві.