«Я завжди сприймаю критику як сигнал до того, що я щось не так роблю» — ці слова Прем’єр-міністр Віктор Янукович виголосив на нараді керівників державних і комунальних ЗМІ, яка відбулася 6—7 червня 2004 року в Житомирі.
Йшлося ще й про необхідність створення нормальних умов для роботи всіх засобів масової інформації. Тоді автор цих рядків вручив особисто Прем’єр-міністру листа, в якому просив вжити оперативних заходів для поліпшення доставки періодики до читача.
Від дня мого подання минуло значно більше часу, ніж передбачено законом. Я звертався до оточення Прем’єр-міністра, зокрема до керівника прес-служби Ганни Герман (як її представив Віктор Янукович), однак не лише не отримав відповіді, а й не знайшов певного порозуміння.
Тим часом голова Національної спілки журналістів Ігор Лубченко повідомив таке.
Лубченко: Люди отримують газети на другий, на третій день, а буває навіть раз на тиждень. Особливо в селах.
Ми проводили анкетування передплатників. Дуже багато газет узяли участь, і «Голос України» зокрема. З’ясувалося, наприклад, під Києвом взагалі немає кому доставляти газети. Часом користувачі самі йдуть на пошту за пресою.
У Донецькій області газета «Донбас» друкувала листа з села, де вивішено оголошення про те, щоб самі приходили та одержували посилки, листи, газети і журнали.
Ред.: «Укрпошта» стверджує, що газети мають налагодити децентралізований друк, і тоді проблему буде вирішено. Ви вивчали це питання?
Лубченко: Так. Це демагогія. Генеральний директор «Укрпошти» пан Мухін просто не розбирається в поліграфічному виробництві. Ми знаємо, що на сьогодні дуже великих тиражів немає. Якщо в області треба буде надрукувати чотири тисячі примірників якоїсь газети, то не встигнуть увімкнути машину, як її одразу ж треба буде вимкнути. Навіть тільки в цьому відношенні собівартість зросте.
По-друге. Редакціям треба мати представників в обласних центрах, щоб контролювати якість друку, оперативність передавання плівок тощо. Це знову витрати. Що з цього має «Укрпошта»? Поштовики мають не більше 40% собівартості одного номера газети чи журналу. Собівартість номера зростає, відповідно зростають прибутки «Укрпошти».
Найголовніше те, що газета все одно не дійде до сільського читача вчасно, бо її не привозять. Ось, наприклад, головний редактор газети «Факты» О. Швець каже, що вони друкують своє видання в кількох обласних центрах. І що? Лежать ці газети доти, доки не приїде машина з Києва з київськими тиражами і не забере всі разом примірники. Це проблеми не вирішує.
Головне, якщо вони везтимуть цю газету до села, то повинні привезти її так, щоб примірники там рознесли. А немає кадрів. Пан Мухін каже: вони скоротили велику кількість «білих комірців» для того, щоб не сиділи просто так, а вся увага приділялася рядовим листоношам, які носять газети. Але яка ж увага, коли ці листоноші отримують по 45 грн.? «Укрпошта» розказує, що вони збільшують тарифи для того, щоб листоноші могли нормально працювати. А листонош немає, бо зарплату не збільшують. Треба врешті-решт серйозно проаналізувати наслідки експериментів «Укрпошти».
Скажімо, районна газета Херсонської області друкується у своєму містечку. Однак наклад везуть за 200 км до Херсона. Там усі газети з районних центрів збирають, сортують, розвозять у ті самі містечка, звідки привезли.
Якщо раніше передплатник міг зателефонувати до районної пошти і запитати, чому не доставили газети, то сьогодні йому треба телефонувати в область. Редактор приходить у відділ доставки «Облпошти», там навіть з ним не хочуть розмовляти, а хто ж розмовлятиме з передплатником?
У Харківській області так само. Друкують газету в Балаклії, а потім везуть її до обласного центру. Редактори змушені подекуди самі приїжджати, щоб забрати свій тираж.
Суть проблеми полягає в тому, що сьогодні, впроваджуючи пілотні проекти реорганізації, «Укрпошта» фактично перейшла в окремих регіонах на доставку преси двічі-тричі на тиждень. Тим самим перетворивши щоденні газети на товар «третьої свіжості».
Віктор Федорович на згаданій нараді заявив: «Я всі ваші питання, які ви мені записали і які ще пролунають, забираю з собою. І так, як ми домовилися, дам письмову відповідь».
В статті 33 Закону «Про інформацію» сказано, зокрема: «Задоволення запиту здійснюється протягом місяця».
Ми вже кілька разів виступали проти цього. Я і в Маріїнському палаці говорив про це при Президентові. Він каже: з цим треба щось робити. Я написав офіційного листа Президенту, мені зателефонували з його адміністрації, що вже підготували проект доручень, але керівники Держкомзв’язку стверджували, що 1 грудня 2003 року колегія розгляне питання про експеримент. Це після того, як у квітні 2003 року я віддав найвразливіші відповіді на анкети тодішньому голові Держкомзв’язку. Досі це питання не вирішено.
Ред.: Була нарада в Житомирі, де порушувалися ці самі питання. Янукович сказав, що він буде розбиратись, аби сприяти роботі ЗМІ.
Лубченко: Після цього зібрали нараду в Держкомзв’язку і відбулася розмова ні про що. Я про одне говорив, пан Мухін про інше. Я більше на такі наради ходити не буду. Можна послухати попередні записи нарад — нічого не змінилося.
Я пропонував зібрати нараду з керівниками найбільших поліграфічних підприємств, з редакторами всеукраїнських видань, щоб вони прийшли з економічними викладами, щоб розібратися з децентралізованим друкуванням. Запропонував зібрати керівників обласних структур «Укрпошти» і редакторів місцевих газет —розібратися з наслідками експерименту. Але знову все звелося до балачок.
Ред.: Ігоре Федоровичу, якщо ви пам’ятаєте, кілька років тому це питання вже стояло дуже гостро. Тоді була нарада в Міністерстві економіки, на якій довели, що «Укрпошта» завищує свої витрати майже вдвічі.
Лубченко: Це було в 1997 році. На зустрічі Президента з редакторами всеукраїнських видань я запропонував створити міжвідомчу комісію на чолі з людиною, яка не підзвітна поштовикам, щоб вона висловила свою точку зору. Заступник міністра економіки Віктор Мартинович Кальник очолив цю комісію. Він сказав, що «Укрпошта» завищує вартість своїх витрат і наголосив: вони не повинні накручувати більш як 40%. Це на цей рік (1997-й), а наступного скоротити до 30%. Наступного року «Укрпошта» сиділа мовчки, щоб не згадали про 30%.
Ред.: У Болгарії, Угорщині та Австрії одна німецька фірма взяла доставку газет на себе. Сьогодні ця фірма намагається налагодити роботу в Україні.
Лубченко: У нас є редакції, готові до альтернативної доставки, і є багато можливостей.
Ред.: Очевидно, пан Мухін забуває, що «Укрпошта» —державна установа, найголовнішим завданням якої є задоволення потреб населення, а не здобування прибутків для окремо взятої фірми.
Лубченко: Пан Мухін хотів би взагалі позбутися доставки преси. Адже сьогодні поштовики навіть не штемпелюють відправлення. Наприклад, якщо пошта привезе посилку чи листа на два тижні пізніше, ніж треба, цього ніхто не помітить. Якщо невчасно одержали газету — вже скандал.
Коли ми проводили анкетування, то дуже багато людей писали, що навіть у війну щодня приходила пошта. А ми довели її до такого розвалу.
Ред.: Ігоре Федоровичу, ваш погляд на те, як вийти з цієї ситуації, які треба кроки робити, щоб зрушити з «мертвої» точки?
Лубченко: Треба вийти з площини суперечок з «Укрпоштою». Потрібне урядове рішення, яким була б затверджена угода між поштовиками і редакціями та строки підписання цієї угоди. З «Голосом України» вони ще рахуються і підписують, а ось з обласними, районними газетами поштовики розмовляють дуже жорстко. Причому, диктуючи умови, вони не підписують угоду. Вони доставляють, ведуть передплату, але не підписують угоду, а тому редакція не може навіть до суду подати.
Друге. Обумовити початок і закінчення передплати для різних категорій видань.
Я наполягаю на тому, щоб нарешті дали право районним і обласним поштам вирішувати питання у себе в області. Вони кажуть, що пан Мухін визначав їм тариф на послуги. Чому? Хіба вони не знають, яку ціну їм краще поставити, щоб був тираж, щоб були обсяги і щоб були гроші?
Ред.: Його може це взагалі не цікавити, коли беруть 1,5 грн. тільки за оформлення.
Лубченко: Треба чітко визначити постановою Кабінету Міністрів, кому належать скриньки для пошти. Наприклад, вони зламані, побиті, «Укрпошта» каже, що це турбота ЖЕКу.
У Львові спробували зробити альтернативну доставку. Залучили пенсіонерів та студентів, які розносили по скриньках періодику. «Укрпошта» здійняла скандал і заборонила доставку. Мовляв, тільки вони можуть доставляти.
Розмови про негаразди з доставкою преси ведуть давно. Підсумок, як у байці: «А Васька слушает да ест». Схоже, та ситуація влаштовує Держкомзв’язку, коли жодних заходів не вживають до знахабнілого «васьки».
Залишається ще раз апелювати до Прем’єр-міністра: пане Янукович, зверніть увагу на жалюгідний стан преси в Україні. Якщо Державний комітет зв’язку та інформації ось уже кілька років не здатен навести лад у цій справі, то, може, варто його перепідпорядкувати?
