Дуже поширена підміна — підміна «справжньої мови», або суржик. Але й сам суржик (як поняття) часто підміняють!
Ось недавно Асоціація захисту української культури «Український світанок» влаштувала відкритий шоу-суд над суржиком. Суд зібрав повен зал публіки у столичному Молодому театрі. Та й було кого послухати: прокурором був письменник Юрко Покальчук, адвокатом — блискучий суржикознавець Богдан Жолдак, суддею —Олесь Доній. Суржик звинувачували за кількома серйозними статтями Карного кодексу — від розбещення неповнолітніх до державної зради! Свідки звинувачення кричали, що суржик є прямою загрозою нашій мові, а свідки захисту суперечили: суржик — засіб єднання народу, місток між українською та російською мовами.
Біда обвинувачення в тому, що воно погано підготувалося й судило суржик огульно, а тим часом є дуже різні суржики! Є м’який, багатий, щедрий, неповторний (як в Івана Степановича Плюща), а є агресивно-нарочитий (як у Вєрки Сердючки). Скільки нас — стільки й суржиків. Суржик — це справді місток, і не лише «між двома мовами», а й між літературною і живою українською мовою. Підміна понять тут саме в тім, що «справжня мова» — поняття швидше ідеальне, а суржик — таки реальне. І судити його огульно — це ніби судити людину за те, що вона носить «неправильні» штани.
Але обвинувачі затялися, і їхні аргументи, особливо аргументи прокурора та професорів Олександра Пономаріва, Анатолія Погрібного, звучали підозріло-категорично, чистісінько, як ото колись звучала сакраментальна фраза «Ви шо, протів совєцькой власті?!» Тому представники захисту (сам Жолдак, Микола Вересень, Олесь Ульяненко, Сашко Ірванець, Андрій Кокотюха) в очах публіки викликали вочевидь більше симпатій.
Попри ці симпатії, суд (як справжній український суд!) на очах у публіки все-таки прийняв жорстке рішення проти суржика. А потім (знову-таки на очах у публіки) суд було підкуплено, й він пом’якшив своє рішення, дозволив суржикові жити, але шкоди не робити! Ну, ото таке...
