Із досьє «ГУ»
ВАЩУК Катерина Тимофіївна. Народний депутат України за списком блоку «За єдину Україну» під номером три. Депутат трьох останніх скликань парламенту. Народилася в селі Вербень на Рівненщині. Має дві вищі освіти — за фахом історія та економіка, облік і аудит. До обрання в парламент керувала колгоспом ім. XXV з’їзду КПРС, агрофірмою «Колос» на Волині. Удостоєна багатьох державних нагород. Член Народної аграрної партії України та її депутатської фракції, Комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності. Має двох дітей та трьох онуків. Захоплення — література, вишивання, квітникарство.
— Пані Катерино, коли Володимир Литвин очолив НАПУ, ви сказали: нарешті це «багатостраждальне дитя», тобто аграрна партія, потрапило в надійні руки. Але так зазвичай кажуть про недолуге дитя...
— Ні, це дороге «дитя». Незважаючи на спротив і шалену критику з різних боків, Аграрна партія вистояла, розвивалась і боролась. Ми перехворіли всіма дитячими хворобами, але сьогодні тільки упереджена людина не хоче визнати, що аграрна партія — серйозна політична сила, яка має розгалужену структуру — майже 16 тисяч первинних організацій у кожному регіоні України.
— Кажуть, що ви були одним з основних прихильників того, щоб саме Володимир Литвин очолив НАПУ. І не раз розмовляли з цього приводу з Президентом. Загалом часто зустрічаєтеся з Леонідом Кучмою?
— Леонід Данилович мене приймає завжди, коли звертаюся з таким проханням. Наші зустрічі, як правило, присвячені проблемам в аграрному секторі України. Я не маю бізнесу, не боюся тиску з жодного боку і тому завжди можу казати правду, відстоюючи позиції селян. Щодо Володимира Михайловича — це не було узгодження кандидатури. Я сказала свою думку, а Леонід Данилович відповів, що це справа партії, але він підтримує.
Лідерство В. Литвина, на мій погляд, — це великий шанс для партії вирости, зайняти серйозну нішу в політичному спектрі й проявити себе на майбутніх парламентських виборах. Послідовність, стабільність В. Литвина як політика у відстоюванні інтересів народу, а не олігархічно-фінансових груп, додає йому авторитету серед простих людей. Володимир Михайлович — селянський син і йому дорогу килимом не стелив ніхто, його кар’єра — це його велика праця, розум, талант та порядність. З його приходом НАПУ розширює своє поле діяльності й перетворюється з галузевої на загальнонаціональну, справді народну партію, збільшується і фракція аграрників у парламенті. Адже переконана: справжнє відродження економіки України можливе лише тоді, коли потужно працюватиме аграрний сектор. Один селянин, даючи свою продукцію на ринок, створює 10 робочих місць у супутніх галузях економіки.
— Ви керували АПУ до 1999 року, стояли біля витоків створення фракції аграрників у ВР. Але потім вас дещо відтіснили від партійного керівництва. Це було викликано певними ідеологічними розбіжностями?
— Я йшла з посади лідера партії з єдиною думкою: нехай попробують її ростити сильніші чоловіки. Посаду лідера фракції залишила, бо перенесла тяжку операцію і потребувала лікування. Хоча справді маємо з Михайлом Гладієм різні погляди на ринок землі. В Україні бути ринку землі, але сьогодні ми ще не готові до цього. Селянин іще неконкурентоспроможний на ринку землі, бо не має грошей. Отже, землю купуватимуть лише багатії, Україну поділять між кількома землевласниками, а всі селяни знову стануть кріпаками. Цього не можна допустити. Тож допоки не прийнято таку законодавчу базу, яка випише всі правила ринку землі, захищатиме інтереси селянина, до тих пір відстоюватиму мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення. А яку посаду матиму в партії — для мене не найважливіше. Головне — бути чесною перед виборцями, тримати дане слово.
— Вас називають хрещеною матір’ю Земельного кодексу, який вам довелося захищати на парламентській трибуні буквально грудьми. Чи виправдав цей документ великі сподівання?
— На адресу Земельного кодексу лунає багато критики, але він свою роль виконав: законодавчо закріпив право власності селян на землю. Вдалося вберегти землю від розбазарювання, дати місцевим радам можливість нарівні з виконавчою владою визначати право власності, розподіл землі, продаж землі несільськогосподарського призначення. Якщо вдасться 2005 рік зробити роком села і закласти до аграрного бюджету не менш як 7 мільярдів гривень — це буде великий крок назустріч селянину. Як тільки дамо сигнал цінами, дешевими кредитами, страхуванням ризиків господарювання на селі, забезпечимо селянина недорогими технікою, паливно-мастильними матеріалами і міндобривами, буквально за рік-два зміниться і обличчя села та свідомість селянина. А буде забезпечений селянин — гарантуватиметься і продовольча безпека України, а це вже висока політика.
— І кілька особистих запитань. Ваш сват — ваш політичний опонент, лідер Компартії Петро Симоненко. Які у вас стосунки? Чи можете через родинні зв’язки якось вплинути на позицію комуністів у парламенті?
— Петро Миколайович — дуже мудра і поміркована людина, чесний політик. Він ніколи, навіть заради добрих стосунків у родині, не змінить свою позицію. Ми часто дискутуємо, але на те й демократія: кожен має право на власну думку. На щастя, фракція комуністів, окрім Земельного кодексу, голосувала майже за всі закони, які захищали інтереси села.
— Ви завжди маєте дуже елегантний вигляд. Де купуєте собі одяг, як стежите за формою? Правда, що зробили пластичну операцію?
— Я не актриса, щоб так уболівати за юне обличчя. Усі мої зморшки при мені — це хвороби, смерть батьків, родинні, житейські і політичні проблеми. А елегантність і форма, як ви кажете, з’явилися від нещастя: я схудла після хвороби, і це пішло на користь зовні, та почуваю себе добре. Одяг здебільшого купую в Україні, віддаю перевагу класичному стилю. Завжди стежу за зовнішнім виглядом, адже представляю у політиці українське жіноцтво, а це велика честь і відповідальність.
