Початок тижня позначився пожвавленням уваги до «справи Гонгадзе». По-перше, у впливовій британській газеті The Іndependent з’явився матеріал кореспондента радіо «Свобода» Аскольда Крушельницького, в якому автор стверджує вже начебто «пройдену тему»: викрадення Георгія зініціювало вище керівництво держави.
 За словами Крушельницького, правоохоронці, які розслідували «справу Гонгадзе», поділилися з ним важливою інформацією про причетність високопоставлених працівників міліцейського відомства до смерті Гії. Вони навіть передали матеріали допитів співробітників «наружки», які підтверджують, що стеження за Георгієм проводили за наказом генерала Олексія Пукача, а саме розпорядження про «почесний супровід» журналіста надійшло від тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. 16 вересня 2000 року остання бригада «наружки» передала викраденого Гію членам банди Киселя, які й убили жертву міліцейської «турботи».
По-друге, позавчора прес-служба Генеральної прокуратури повідомила, що слідство має власну версію трагічної загибелі журналіста. Вона, звичайно ж, розходиться з вищенаведеною на 90 градусів. Якийсь затриманий громадянин К. зізнався, що був безпосереднім виконавцем убивства Гонгадзе, і саме він власноруч відрізав йому голову. За даними прес-служби, цей «комунікабельний» громадянин К. раніше вже притягався до кримінальної відповідальності за кілька інших схожих за стилем убивств, кульмінацією яких було відрізання голови. Крім того, речник Генпрокурора Сергій Руденко рішуче спростував сенсації британської газети, запевнивши, що для таких звинувачень «немає жодних підстав», а сама «справа Гонгадзе» «активно розслідується». І цьому можна повірити хоча б з огляду на одкровення загадкового вбивці К...
По-третє, ці дві версії оперативно прокоментували у Службі безпеки України. Як передає «Інтерфакс» з посиланням на компетентне джерело, СБУ відпрацьовує усі версії зі «справи Гонгадзе»: і бандитські, і міліцейські.
Паралельно до цієї основної сюжетної лінії розгортається ще одна тема: загадкова загибель ватажка «банди перевертнів», автора відомих посмертних листів Ігоря Гончарова. Як пише «Індепендент», «Гончарову було введено ін’єкцію тіопенталу, що, на думку експертів, вірогідно, призвело до смерті». Нагадаю, раніше ГПУ рішуче «не вбачала підстав для таких тверджень», але, очевидно, якийсь потенційний громадянин К. чи Л. вплинув на «світогляд» слідчих, і вони погодилися, що автор листів «з того світу» якось дуже поспішно, «по-англійськи» розпрощався з життям. Принаймні пан Руденко ствердив, що Генпрокуратура ще 13 травня порушила карну справу за фактом «перевищення службових повноважень посадовими особами СІЗО... і спричинення зумисних тілесних ушкоджень, що призвели до смерті Гончарова». Щоправда, тілесні ушкодження ГПУ вбачає у спинальній травмі, а не в дірці від голки шприца.
Раптове виверження всіх цих фактів, звичайно, збиває з пантелику. Але не настільки, щоб не замислитися над такою «дрібницею»: чому людина, яка кілька разів «притягалася» за «милу звичку» відрізати голови, спокійно розгулювала на свободі, а не сиділа за гратами, як серійний убивця Онопрієнко, наприклад? Чи це вважається в нас дрібним хуліганством, щось на кшталт знятих шапок? Хто може повірити «зізнанням» К. після історії з донецьким бомжем Вередюком? Принаймні не автор цих рядків. Виходячи з власного досвіду, знаю, як правоохоронці можуть «підігнати» «випадкового зловмисника» до зазіхання на безпеку журналіста. Головне — уточнити дату нападу, а «наркоман» чи «грабіжник» завжди знайдеться.