У  Латвії наближається до фінішу освітня реформа. Основні заходи з реформування школи завершено ще 2002 року. Про їхню суть кореспондент «ГУ» попросив розповісти заввідділу Міністерства освіти і науки Латвії Эвію Папулє.
— Читачі нашої газети не раз бачили по російському телебаченню сюжети, що стосуються конфлікту між владою і російськомовним населенням із приводу майбутнього переведення старших класів на латиську мову навчання. Тільки так вони і можуть судити про шкільну реформу, хоча її зміст ширший.
— Дійсно, цей конфлікт лежить на межі педагогіки і політики. А справжню реформу практично закінчено ще позаторік.
— У такому разі відкладемо до наступного інтерв’ю розмову про перипетії боротьби за збереження вільного вибору мови освіти, що проходить під гаслом «Російська школа — наш Сталінград», і поговоримо про основні ідеї реформи, що завершилася.
— Таких ідей лише три. Перша — випуск стандартів змісту освіти з усіх предметів. Друга — створення нових підручників, котрі конкурують між собою. І третя — організація централізованих іспитів, що дає можливість об’єктивно оцінити і порівняти знання школярів.
Ми вивчили досвід багатьох країн і були перші в Балтії, хто розробив стандарти шкільної освіти. Вони чітко визначають, що з цього предмета мають знати учні після закінчення 3-го, 6-го, 9-го і 12-го класів. Не лише знати, а й уміти користуватися цими знаннями. Звичайно, ми зберегли і те краще, що було в радянській школі.
Після визначення вимог до знань постала проблема створення нових підручників. Ми відмовилися від прийнятої раніше ідеї одного обов’язкового підручника і віддали вільному ринку реалізацію кількох варіантів підручників. Видавництва самі шукали авторів, створювали авторські колективи, визначали наклад і ціну підручників. Перші підручники з’явилися в 1993—1994 роках, і цей процес триває. Найлегше було з підручниками з іноземних мов. Там був багатий досвід, були прототипи...
— Це відповідає духу ліберальної економіки і конкуренції у всьому. Але що було робити тим видавництвам і авторським колективам, котрі не змогли створити кращі підручники?
— Те саме, що і будь-яким підприємцям, які здійснили невдалу угоду: списати витрати. Єдине, чим могло міністерство допомогти видавництвам, були відгуки на вже готовий рукопис. І якщо відгук був позитивний, це допомагало вчителям, а слідом за ними і батькам віддати перевагу цьому підручнику. Адже вчителі вільні вибирати варіанти — в межах забезпечення вимог стандартів освіти.
Третім «китом» нової системи освіти стали централізовані іспити. Тут зразком для нас був досвід Шотландії. Ці іспити запроваджували з 1996 по 2002 рік залежно від предмета. Іспити проходять у вигляді тестів, перевірка їхніх результатів централізована й цілком анонімна для перевіряльників. З нинішнього року такі іспити є і вступними до вищих навчальних закладів, хоча деякі інститути практикували це і раніше. За результатами учні одержують сертифікати, в яких зазначено рівні знань: від першого до шостого — з предметів.
— І як батьки сприйняли проведену реформу?
— У мене таке враження, що вони її і не помітили. Надто були зайняті боротьбою за виживання. Я і сама в ті роки працювала на п’ятьох роботах. Були, правда, протести з приводу того, що в молодших класах перестали ставити оцінки, довелося їх відновити. Хоча я і нині вважаю, що в перші роки навчання важлива не оцінка іншим (бодай і дорослим), а самооцінка. Адже це процес виховання...
А щодо результатів реформи, то про них ми судитимемо років через 5—10, коли порівняємо конкурентоспроможність нашої молоді з молоддю Євросоюзу, куди Латвія вступає 1 травня.
Рига.