Перше враження від присутності на зустрічі депутата Севастопольської міської ради Валерія Саратова зі своїми виборцями було в мене дуже неоднозначне. За понад дві години спостережень і деякої участі в прийомі виборців воно оформилося приблизно так: «Уважно вивчав «Капітал» і Біблію». Депутат сипав цитатами з двох великих книг, але це не було повчання. Навчити він згоден, а повчати — вважає пустою тратою часу.
До депутатства Саратов майже три роки працював головою Балаклавської районної державної адміністрації. Як — розповідати не варто, тому що краще слів оцінку дає сам факт обрання до Севастопольської міськради: за Саратова проголосувало понад 70 відсотків тих, хто прийшов на вибори — в окрузі № 1.
Балаклава протягом десятиліть залишалася частиною міста-героя, якій уваги приділяли дуже мало. Пояснення було просте: до середини 70-х сюди не могла ступити нога випадкової людини, навіть севастопольця, адже це секретна база чорноморських підводників, вотчина міністерства оборони. А які пріоритети в цього відомства були — пояснювати навряд чи треба. От і дісталися Саратову в «спадщину» проблеми двадцяти тисяч мешканців тільки в Балаклаві, плюс стількох саме в районі, серед яких менш як чверть мали можливість користуватися природним газом. А мешканці приватного сектора, якого в Балаклаві і районі більше ніж половина, про таке благо цивілізації навіть не мріяли.
Найбільше проблем у мешканців історичної, старої, частини Балаклави. Тут у багатьох навіть зручності у дворі: каналізації за 2500 років розвитку курортного міста жодна влада не спромоглася побудувати. До речі, про цифру «2500». Саме з ініціативи Саратова і за його безпосередної участі дату виникнення міста на берегах бухти Символів було визначено науково. Першим згадував про неї, важко повірити! — сам Гомер у «Одісеї». Було розроблено план заходів з підготовки до гідної зустрічі ювілею. Ініціатива місцевої влади знайшла розуміння і була підтримана на найвищому рівні: і Президентом, і Кабінетом Міністрів. З державного, севастопольського і районного бюджетів виділили кошти. З допомогою яких, значною мірою, і стало можливо розв’язання соціальних і екологічних проблем, що накопичувалися в приморському містечку двадцять п’ять сторіч.
...І запалити пальник на її газовій плиті
Основні зусилля Саратов зосередив на двох напрямках: газифікації і каналізуванні старої частини Балаклави. Крім гористого рельєфу і віддаленості будинків від магістральних газопроводів ситуація ускладнювалася ще й тим, що без газу були будинку, побудовані до 1917 року. А вони, крім того, що старі, ще й ледь не всі пам’ятки історії. А тому роботи з газифікації потрібно було вести гранично акуратно. І це при тім, що грошей газовикам «світило» небагато — обсяги маленькі: у будинках налічувалося по 3—5, щонайбільше 10 квартир. Проте депутат Саратов зумів переконати газовиків у необхідності розв’язання цієї проблеми. І от уже півтора року з завидною стабільністю в Балаклаві (зазвичай за участі депутата) запалюють блакитний вогник у квартирах і будинках балаклавців. Мені довелося особисто бути присутнім на такій урочистій події, коли голова Севастопольської міської податкової адміністрації (саме на цій посаді трудиться зараз Валерій Саратов) приїздив поздоровити ветерана Великої Вітчизняної Марію Іллівну Часовську зі святом і особисто запалити пальник на її газовій плиті.
Практично на кожному депутатському прийомі традиційно звучить запитання: «А коли наш будинок до газу підключать?». У відповідь Саратов так само традиційно і терпляче повторює: «До кінця моїх депутатських повноважень більшість будинків мешканців округу будуть з газом!». Переконав депутат балаклавців, що для того, щоб у їхніх будинках був природний газ, необхідно і самим докласти певних зусиль. А також для того, щоб у дворах і під’їздах було чисто і затишно, щоб не протікали дахи, щоб вулиці і сквери радували око зеленню... А коли переконав, то ледве не сам собою (так, у всякому разі здавалося з боку) виник перший у Балаклаві орган самоорганізації населення: Рада Старої Балаклави. До тих функцій: турбота про озеленення території, прибирання дворів, що їх активісти самі взяли на себе, Валерій Володимирович постарався додати ще. Наприклад, своїх 20 тисяч гривень, які кожному депутатові міськрада виділила нинішнього року на розв’язання соціальних проблем округу, Саратов вирішив розподіляти за допомогою ради Старої Балаклави. Мовляв, «вам ліпше відомо, кому треба допомагати». А тому скривджених тут не буває.
І це рішення — не поодинокий факт. Саратов прагне втілювати в повсякденність біблійну мудрість про те, що небагато користі буде, якщо нагодувати голодного рибою. Корисніше дати йому вудку і навчити самому ловити рибу. Логічним здається в цьому руслі й те, що Саратов, починаючи з 2002 року, вишукує можливість передплачувати парламентську газету «Голос України» не менш як 120 своїм виборцям: одержуйте інформацію, учіться, переймайте досвід як самим поліпшувати своє життя.
Багато уваги депутат приділяє роботі з розв’язання екологічних проблем округу. І зовсім не випадково балаклавська виявилася серед семи громад України, що виграла гранти програми МЕД. Вагому роль у рішенні Інституту Стійких Співтовариств (США) відіграла щира зацікавленість районної влади і депутатів зробити Балаклавський район екологічно чистим курортом.
Доведи, що можеш
***
Валерій Володимирович визначає для себе авторитет людини не за посадою, трудовим стажем чи віком. Критерій інший: яких результатів ти домагаєшся.
*
А тому серед його помічників — люди різного вікового, майнового і соціального статусу. Молодим із ним цікаво тому, що він дає їм можливість реалізувати свою енергію і навіть амбіції не вважає перешкодою до спілкування: «Доведи, що ти можеш не тільки говорити».
До нього на прийом ідуть мешканці всього району, хоча Балаклаву в Севастопольській міськраді, крім Валерія Володимировича, представляють ще два депутати. І цей факт іноді викликає своєрідні ревнощі в колег.
Не завжди знаходила розуміння (та й нині ще тенденція зберігається) діяльність голови Балаклавської РДА, а нині — депутата, з демілітаризації Балаклави. Деякі посадові особи судноремонтного заводу «Металіст» готові всю провину за те, що підприємство опинилося у складному фінансовому становищі, звалити на Саратова. І не бажають згадувати той факт, що Валерій Володимирович, людина аналітичного складу розуму і фінансист за родом своєї діяльності, років п’ять тому зпрогнозував нинішню ситуацію і пропонував керівництву заздалегідь шукати шляху виходу. Бажання спокійно пересидіти труднощі і сподівання на «либонь!» ні до чого гарного не призвели. Адже давно відомо, що тільки в перемоги багато батьків, а авторство поразок завжди готові приписати іншим.
Минулого літа активісти Ради Старої Балаклави звернулися з проханням допомогти школяру Павлові Тютюннику. Батьки не надто обтяжували себе турботою про сина, переклавши піклування на плечі бабусі. І коли постало питання про подальшу долю юнака, Валерій Володимирович поговорив з Павлом, пообіцяв допомогти, але поставив одну умову: «Тільки вчитися ти маєш на «відмінно»!».
Перший курс у Кримському республіканському інтернаті-ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою Павло закінчив на одні п’ятірки, виконуючи наказ депутата, який щомісяця протягом року оплачував його навчання. На час літніх канікул депутат допомагає юнакові розв’язати ще одну проблему — тимчасового працевлаштування: потрібно заробити грошей на цивільний одяг.
На одному з чергових прийомів до Саратова звернувся виборець із двома, як він сам їх охарактеризував, важливими проблемами. Перша стосувалася транспортного забезпечення Балаклави, пільгового проїзду пенсіонерів і школярів. Щодо другої виборець поставив риторичне запитання: «Чому ви не вказуєте в оголошенні, що прийом веде народний депутат?». «Так я ж не народний. Народні депутати тільки у Верховній Раді, а я депутат міськради», — відповів Саратов. «Ми вважаємо вас народним депутатом!», — наполягав активний виборець.
Усе, що зроблено і робиться у виборчому окрузі № 1 — не з неба падає, а результат праці самого Саратова і його численних помічників: прихильників-однодумців. Спільно можна зробити навіть те, що за тривалі роки звикли вважати неможливим.