— Хотів би стати фермером, Анатолію?
— Чом би й ні? Та я можу тоннами вирощувати овочі, руку вже добре набив. Тільки б мати впевненість у збуті.
— А дружина підтримує?
— Куди ж вона дінеться! У нас, українців, тільки й цінностей залишилося — земля. Нас хотіли і досі хочуть збити з пантелику. Виштовхали мільйони людей на базар продавцями корейського і турецького барахла. Вигнали з України за кордон по заробітчанський хліб. А треба було б створити всі умови, щоб люди змогли працювати біля землі і багатіти на ній, примножуючи багатство держави.
Отака розмова вийшла в мене з Анатолієм Корнєєвим, професійним військовим, який удруге визначався із життєвим вибором майже в сорок років — і став селянином. Зумів переконати дружину і вселити любов до своєї справи в серця дітей. Син Віталій вчиться на агронома, а школярка Даринка, хоч і хворіє часто, також допомагати любить.
Знайти Корнєєвих просто. По чернівецькій трасі від Кам’янця до кафе «Колиба» — і направо в гарне, та, на жаль, бідне сьогодні село Гаврилівці. Бездоріжжям до помітної, показної господи Анатолія та Людмили Корнєєвих не одні гості добиралися. Господарям, хоч які гостинні вони є, часом і не до візитерів. Роботи коло теплиць, городу, ягідників та саду — з головою, а тут занадилися: хто по розсаду, хто по насіння, хто за порадою. Анатолій, вступивши до товариства садівників і городників, одразу став популярною людиною. Де ви бачили, щоб із сотки взяв хтось тонну бараболі? А у нього такі врожаї щороку дає практично кожен сорт. Для науково-дослідних інститутів та насіннєвих фірм його город може бути демонстраційним полем. Ті, кому пропонував таку безкоштовну рекламу їх насіння, напевне, не доросли. А в Європі он навіть вид відпочинку сформувався: купівля овочів просто з поля. Ходить господиня, сама собі вибирає той овоч, що до неї з грядки підморгує. Сама зірве, а дітки подивляться: як вона росте, ота смачненька цвітна капусточка. І в нас не всі знають, де яка рослина та як зветься. Не раз Анатолій пробував виставку-продаж своєї продукції організувати. Насамперед для агітації одурених закордонами земляків. Удома також заробити можна! За рахунок городу та теплиць Корнєєви будуються, купують сучасну побутову техніку, придбали автомобіль... В їх оселі завжди є хліб та до хліба, та ще й «жива» музика. Коли доня сідає за піаніно.
Людмила родом, як і чоловік, із подільського села. Ніби й на землі виросла. Але, одиначка у батьків, ставши дружиною офіцера та потрапивши до Німеччини, своє життя вже уявляла на асфальті. Хоч доводилося і їй — нелегально — підробляти в німкень у теплицях. Не було в гарнізоні роботи для всіх вчительок та медсестер. Полями, теплицями Східної Німеччини молоде подружжя захоплювалося: от би на Україні так було! Коли повернулися додому, не один рік Німеччина їм снилася. Але навіть на гадці не мали, що і вони колись ось так господарюватимуть.
Батько Людмили приїхав до них у гості на Далекий Схід, як народилася молодша внучка Даринка. Сопки, вітри, порожнеча так дошкулили йому, що сказав: «Кидайте все це, повертайтеся додому». Пожили в батьків, далі зняли квартиру в місті, та хіба з двома дітьми можна тулитися по чужих кутках? Анатолієві батьки підшукали хатину в сусідніх від їх села Гаврилівцях. І Анатолій узявся будуватися. Працював на хлібокомбінаті, коли посаду скоротили, продавав хліб на ринку. Його швидка реакція (недарма сапер!) і тут стала у пригоді: спродавав за день чотири, а то і п’ять машин гарячих буханців. Згодом продавав хліб цього ж підприємства у спеціалізованому магазині, і кам’янчани не раз визнавали Корнєєва найкращим продавцем. Так блискавично зрозуміти потребу клієнта, вміти догодити, порадити, не обрахувати не кожен може і хоче.
— Отак ви вмієте догодити й дружині?
— Стараюся. Навіщо інакше було брати її заміж? Але ми одне одного і «виховуємо». Люда без мене попервах і на город не хотіла виходити. Трохи соромилася, комплексувала моя офіцерська половина. Я балакун і жартівник, мені легше, вона мовчазна, більше переживає в собі.
До мене дійшла новина: Анатолій вже працює заступником директора хлібокомбінату. Таку людину, як кажуть, всюди з рук вирвуть. Коли зустріла його, одразу запитала: невже покинув землю? Ні, відповідає, хоч би що робив, хай як добре вдавалася справа, а найбільше до землі тягне. І похвалився: цього року погода сприяла його капустам, і поливати не доводилося.
У будинку з вишуканими ажурними фіранками на вікнах ведеться бездоганне хатнє господарство, створене руками вірної дружини, яка визнає за чоловіком його верховенство в родині, а собі свідомо відвела роль тилу. Їй таки тяжко. Знову лишилася без роботи, пішло скорочення в міській медицині.
— Отак життя саме за нас робить свій вибір, — каже.
— Якби допомогу з безробіття, лише річну, спрямували приватному підприємцю, як ось я, — долучається Анатолій, — безробітних дружин значно поменшало б. Як і стресів з цього приводу.
Втіхою Люді стають поїздки з вітамінними подарунками до сиротинця чи інтернату престарілих. Корнєєви щедрою рукою віддають плоди своєї праці. Продукція в них без усілякої хімії, на голубиному посліді (Анатолій десь знайшов на горищі і завіз 48 мішків). Лабораторія показала: в його огірках нітратів у чотири рази менше норми. Саме це потрібно дітям та хворим.
Могли б заготовляти і вітамінні соки, та до купівлі преса ще не дійшло. І готові бути благодійниками, але чому держава ніяк не заохочує цього? Залишається лише сподіватися на самого себе і мріяти про те, що знайдеться серед прихильних до міста закордонних благодійників такий, що об’єднає зусилля свої та їхньої родини.
— Так, як ми, житимуть невдовзі багато людей, — Упевнений Анатолій. — Вони повернуться лицем до землі. Хіба за Дністром, у Молдові, звідки на кам’янецький базар овочі возять, не такі самі люди живуть? У них усе росте, ростиме й у нас. Ми ж не безрукі, а земля в нас ще краща. Ви помітили, перестали розповідати анекдоти про молдаван? Нарешті їх стали по-справжньому поважати за працю. Повернуться в Україну і ті, хто втікав від неї. Але потрібен час. І навіть для приватних господарств — державна політика. Колись казали: «Міцна сім’я — міцна держава». Що, крім декларацій, зробила наша держава, щоб кожна українська сім’я міцно стала на ноги?!
Хмельницька область.