Гроші не пахнуть

Виявляється, країна наша не така вже й убога. Причому це стосується не тільки соціальних обіцянок та ідей. Чим ближче вибори глави держави, тим товщий стає державний гаманець. Такий от дивний збіг.

Ще під час верстки бюджету-2004 у Верховній Раді лунали голоси, що уряд обманює своїх громадян, приховуючи від нас мільярди гривень. Приводом для таких оцінок служив дисонанс між не баченими досі темпами зростання виробництва і валового внутрішнього продукту (тільки з початку цього року 16,9 і 9,5 відсотка відповідно) — з одного боку і черепашачими параметрами зростання бюджетних надходжень — з другого. Посилання прем’єра Віктора Януковича на податкові пільги й депресивні регіони аналітики від опозиції оцінювали як пусті відмовки.

Хоч би як там було, але на минулому тижні, у четвер, Кабмін запропонував Верховній Раді збільшити видаткову частину бюджету-2004 на 7,9 мільярда гривень, а дохідну — на 4,5 мільярда. Зрозуміло, нардепи своїми голосами підтримали таку ініціативу.

До слова, Мінфін уже розверстав додаткові кошти. Більше мільярда гривень спрямовується на збільшення мінімальної заробітної плати. 300 мільйонів — на виплату пенсій. Трохи менше — 280 мільйонів — одержать студенти у вигляді стипендій, а 220 — чорнобильці. Не забуто і військовослужбовців: на соціальну складову проваджуваної в армії реформи (компенсацію податків на доходи і підвищення пенсій) вирішено спрямувати 660 мільйонів гривень. Далі йдуть витрати на додаткові субвенції регіонам для компенсації пільг з оплати житлово-комунальних послуг, безплатного проїзду в транспорті й інших видів допомоги пільговикам.

Словом, прем’єр, який претендує на посаду Президента України, виглядає весь у білому. Одне бентежить. По-перше, вся соціалка — це проїдання коштів. По-друге, небачене зростання ВВП, як відомо, продиктоване сприятливою світовою кон’юнктурою на український метал, що склалася в 2003—2004 роках. Але вже з третього кварталу поточного року аналітики пророкують зміну ситуації. Насамперед через уведення нових сталеплавильних потужностей у Китаї і витіснення ним з тихоокеанського басейну європейських та інших виробників. Можливо, доведеться потіснитись і нашим металургам. Тим часом здійснення державних програм з розвитку конкурентоспроможних високотехнологічних галузей індустрії в країні щось не помітно. І якщо доходи металургів упадуть, хто забезпечить соціалку завтра?

Минулого понеділка голова Фонду держмайна Михайло Чечетов оголосив про успішне завершення конкурсу з продажу комбінату «Криворіжсталь». Успішне в тому сенсі, що, як і планувалося, сталеплавильний гігант дістався консорціуму «Інвестиційно-металургійний союз» (м. Київ), контрольованому панами Пінчуком і Ахметовим. Проскочило також повідомлення, що ІМС заплатив за пакет акцій (93,02 відсотка) 4 мільярди 260 мільйонів гривень при стартовій ціні 3 мільярди 806 мільйонів і що гроші вже 14 червня надійшли до державної скарбниці в повному обсязі.

В останнє, правда, не дуже віриться. Тому що така маса вийнятих з банківського обігу і сконцентрованих в одному місці грошей не могла б не заштормити наш досить убогий фінансовий сектор економіки. Одначе ніяких ексцесів там минулого тижня не спостерігалося. Ну не готівку ж, справді, виклали наші олігархи за «Криворіжсталь»!

Але мене бентежить навіть не це. І навіть не те, що умовами конкурсу (контроль над прибутковим коксохімічним виробництвом в Україні) було відсічено іноземних інвесторів, які пропонували державі за «Криворіжсталь» майже в півтора разу більше. Як підкреслив усе той же Михайло Чечетов, левова частка отриманих коштів піде на погашення боргів у зарплаті. Виходить, знов-таки на проїдання. Хоча інженерно-технологічний рівень вітчизняної індустрії (тієї ж чорної металургії) дедалі більше відстає не тільки від передових країн, а й від наших найближчих сусідів...

З дуже привабливою соціальною ідеєю, перед тим як піти в календарну відпустку, виступив глава НБУ Сергій Тігіпко. Він запропонував реструктуризувати заборгованість держави із вкладів в Ощадбанку колишнього СРСР у цінні папери, деноміновані в доларах. Умовно. Однак із правом розраховуватися ними за державні послуги. Скажімо, за навчання у вузах. До того ж, якщо Нацбанк прийме держзобов’язання за такими цінними паперами як безумовні і почне здійснювати під них рефінансування, — виникне вторинний ринок. На якому нетерплячі наші співвітчизники зможуть конвертувати їх у живі гроші в комерційних банках. Природно, з дисконтом. Як то кажуть, менше, але сьогодні.

Загалом кажучи, ідея така ж приваблива, як і малоймовірна в здійсненні. Бо коли сьогодні держборг України перебуває десь у межах 30 відсотків ВВП, то в разі емісії подібних державних боргових розписок чи облігацій він запросто може переплюнути і 100 відсотків валового внутрішнього продукту. Утім, і з більшими боргами деякі країни живуть і успішно розвиваються. Правда, в умовах економічної й політичної стабільності.