Перемогу 20-літнього киянина Володимира Кличка в Атланті одностайно визнали однією з найгучніших сенсацій ХХVІ Ігор. Адже нікому з європейців не вдавалось узяти гору в суперництві суперважкоатлетів на олімпійському ринзі — золоті медалі в найпрестижнішій ваговій категорії незмінно діставалися чорношкірим майстрам шкіряної рукавички з Нового Світу. Та й Володимир в Атланті фаворитом аж ніяк не вважався, перемогу пророкували чемпіонові Європи і світу росіянинові Олексію Лезіну, високо оцінювали і шанси американця Лоуренса Клей-Бея, другого номера світового аматорського рейтингу.
Але була людина, яка напевне знала, хто має стати тріумфатором Олімпіади серед тяжковаговиків. Він не ворожив, не на прогнози астрологів спирався — знав і годі. Бо заздалегідь готував перемогу і змалечку виховував переможця.
Ідеться про наставника Кличка Володимира Золотарьова. Свого часу він був майстром спорту міжнародного класу, призером чемпіонатів СРСР, перемагав на турнірах за кордоном. Ставши тренером, у невеличкому своєму залі на стадіоні київського СКА виростив чимало боксерів, які здобули славу округові і клубу.
Широко відомим став Золотарьов, коли його вихованець Кличко завоював звання чемпіона світу з кікбоксингу. Це Кличко-старший — Віталій. Він і привів до Золотарьова брата, Володю. Тому виповнилося тоді 15. Важив він кілограмів 75 за зросту понад 190. Надів Володя рукавички, ввійшов у ринг, легкий спаринг вони з Віталієм для Золотарьова показали.
Ні, з першого погляду не можна було розгледіти в ньому майбутнього чемпіона. Не так побачив, як відчув Золотарьов — буде толк і з молодшого Кличка! Майже нічого ще не вміючи, він уже справляв враження справжнього боксера...
Однак йому треба було поваритися в одному боксерському казані з однолітками. І вирішив Золотарьов направити Володю до Броварського спортінтернату. Працював з Володею Олександр Поліщук, тренер досвідчений, тямущий. Звичайно, Золотарьов про молодшого Кличка не забував — за всієї своєї зайнятості з Віталієм на тренування до Броварів регулярно навідувався.
Юнак Кличко рідко коли програвав, однак і особливих боксерських чудес не показував — його наставники уникали форсажу, надивилися вони на боксерів, яких змолоду вичавили, як лимон.
І на «дорослому» ринзі не намагався Золотарьов гранично навантажити Володю — хотів, щоб зростав він природно, без непотрібних спуртів. У боксі, тим паче у важкій вазі, бажання перескочити через одну-дві сходинки може обернутися цілковитим падінням. А у 18 років якому хлопцю, звісна річ, не хочеться блиснути своїми хвацькістю і силою, але Володя, як то кажуть, спав і бачив одну ціль — Олімпіаду в Атланті. І Золотарьов, як міг, «підігрівав» свого вихованця у цьому ж дусі. Тому вони спокійно ставилися до результатів змагань, які розцінювали як проміжні.
Навіть коли Володя завоював право виступати на чемпіонаті Європи, і там, у Данії... геть чисто програв Лезіну, в нього не було жодного розчарування. Володя казав, що тепер точно знає, як треба працювати з Лезіним, як перемогти його на олімпійському ринзі. Можливо, в нього тоді ще не було стовідсоткового розуміння, як узяти гору над головним конкурентом, але Золотарьова тішила націленість Володі на перемогу.
В Атланті жереб у першому ж бою звів Кличка з Клей-Беєм. Побоювалися вони з Золотарьовим одного — упередженості суддів. Та все минулося. Володя не встрявав в обмін ударами, і Лоуренса, схоже, пригнічувала впевненість, з якою суперник вів двобій. Перевагу в два очки Кличко утримав, американці, щоб не мучило сумління, подали протест, але апеляційне журі одностайно його відхилило.
Вийшов потім Володя на чорношкірого шведа Атиллу Левіна, його бої вони з Золотарьов уже переглянули, і вирішено було сили і нерви марно не витрачати, постаратися завершити все в першому раунді. Так і вийшло —через хвилину 43 секунди рефері зупинив бій з огляду на очевидну перевагу Кличка.
Затим був Лезін. На цей бій прилетів до Атланти Віталій — повболівати за брата. Золотарьова навіть трохи непокоїло, що Володя був надто спокійний за результат двобою... Однак самовпевненим не здавався, вів бій твердо. Лезін немов на стінку щоразу наражався. Остаточний рахунок був 4:1 на користь Кличка.
На фінальний бій із шапкозакидательським настроєм виходити було не можна — цей кремезний, майже в 140 кілограмів вагою Паї Вольфграм з Океанії мав неабияку реакцію, удари тримав, як скеля, і міг добряче зачепити, якщо спіймаєш гаву. Але Володя був не за роками обачливий, нічого не форсував, після двох раундів навіть поступався — 2:3, але у третьому суперникові, що втрачав сили, не було чим відповісти на п’ять точних ударів Володимира Кличка...
Пропозиції про перехід у професіонали надходили Володимирові, кажуть, мало не біля підніжжя олімпійського рингу. Залучити до своєї «стайні» молодого бійця з прекрасним боксерським вишколом і званням олімпійського чемпіона хотів багато хто з відомих промоутерів.
Та й опановувати нюанси професіонального боксу найкраще в молоді роки, коли боксер ще не нахапав надто багато ударів «по організму», коли ще не в’їлася у плоть і кров бійця аматорська манера вести бій з її ухилами, нирками, «обіграванням» супротивника та іншими пустими витратами енергії. Та й перехід до профі не потребував від Володі докорінної перебудови: змалку привчався він до дуже ощадливої манери ведення двобою, до захоплення ініціативи з перших його секунд, до ставки на акцентований удар.
Рішення про перехід у професіонали брати разом зі своїм наставником Володимиром Золотарьовим прийняли восени 96-го. І вибір свій зупинили на гамбурзькому клубі «Юніверсул». Відтоді Володимир Кличко на професіональному рингу провів 43 бої, у 40 з яких переміг. Його кар’єра професіонала, як вважають багато фахівців, у самому розпалі, і головні перемоги Володимира ще попереду.
Олександр БАШКАТОВ.
