Цього тижня Держдепартамент США оприлюднив щорічну доповідь стосовно торгівлі людьми. Україна потрапила до другої категорії країн, в яких ще не забезпечено повну відповідність стандартам боротьби з торгівлею живим товаром. Водночас США вважають, що в Україні докладають чималих зусиль для того, щоб поліпшити ситуацію. Те, наскільки людиноторгівля турбує нині наше суспільство, кореспонденти «ГУ» зрозуміли одразу, щойно спробували знайти експертів з цього питання. У кількох інститутах та центрах, які проводять соціально-економічні дослідження, нам відповіли, що таку проблему тут не вивчають. А в одному дуже поважному інституті навіть відповіли, що у відділі соціальної політики — самі вакансії... Тут справді коментарі зайві.
А тим експертам, які обізнані з проблемою, ми поставили такі запитання: чи погоджуються вони з оцінкою Держдепу і які заходи потрібно вжити, щоб протидіяти торгівлі людьми?
Геннадій ДРУЗЕНКО, виконувач обов’язків директора Центру європейського та порівняльного права при Міністерстві юстиції України:
— Заперечувати, що в Україні борються з торгівлею людьми, було б неправильно. Ми стикаємося з проблемою, яка, на жаль, властива всій правовій системі. Біль-менш непогане законодавство, яке динамічно розвивається, і водночас — проблеми з його імплементацією та застосуванням. Якщо так тлумачити позицію американського Держдепу, то я її цілком поділяю.
Стосовно самої проблеми, то я розділив би її на дві частини. Що стосується торгівлі дорослими людьми, зокрема жінками, то тут ідеться не так про законодавство, передбачену кримінальну відповідальність, як про ефективність і прозорість роботи правоохоронних органів, які й мають насамперед запобігати такій торгівлі. Це з одного боку. З другого — соціально-економічне становище нашого суспільства. В Україні досі є цілі регіони, де виїзд за кордон з метою працевлаштування, здебільшого нелегального, є чи не єдиною можливістю прогодувати себе та родину. Комусь таланить виїхати і влаштуватись більш-менш за фахом. А хтось стає об’єктом торгівлі людьми.
Щодо торгівлі дітьми, то тут справді є проблема законодавчого характеру. Йдеться про приєднання України до Гаазької конвенції з міжнародного усиновлення, яка чітко визначає механізм цивілізованого посередництва в цій діяльності. На сьогодні посередництво в нас заборонено, але де-факто воно існує. Друге — повноваження центру з питань усиновлення. Люди, які працюють там, отримуючи до 1000 гривень, ухвалюють рішення, за які офіційно в США платять 50 тисяч доларів. Має місце постійна спокуса отримання частини американської винагороди. Як мені відомо, там змінився вже не один директор, але дуже великий інтерес правоохоронних органів до центру залишається. Думаю, що така структура доцільна, але вона має виконувати переважно інформаційну функцію, оскільки навіть не є органом влади, а її працівники не є держслужбовцями. А принципові рішення слід ухвалювати або розосереджено на місцях, або, можливо, якимсь координаційним органом, до якого увійшли б представники правоохоронних органів, можливо, міністерств юстиції, освіти...
Юрій ГРЕБЕНЧУК, генеральний директор Центру соціально-економічних досліджень «Діаматик»:
— Перша категорія чи друга — це рангова оцінка. Як на змаганнях з гімнастики група експертів дає оцінки тому чи іншому гімнасту, так у цьому разі дається оцінка країні. Звичайно, всі ці категорії дуже умовні. Але те, що ситуація кепська — очевидно. Як її змінити?
У всіх будинках розпусти Європи і навіть Близького Сходу — переважно жінки з пострадянських країн. Потрапляють вони туди не від гарного життя. На батьківщині — злидні, безробіття. В Україні нинішня система влади сприяє тому, що співвідношення між найбіднішими і найбагатшими колосальне. І воно продовжує збільшуватися, а це і є фундамент будь-якої злочинності: і торгівлі людьми, і корупції. Ось для порівняння: у Фінляндії співвідношення 10 відсотків найбідніших і 10 відсотків найбагатших — порядку 5. Тому в них прем’єр ранком купається в загальнодоступному басейні, міністри не гидують трамваями. У нас це співвідношення порядку 22—24! Щоб підняти рівень життя, звичайно, потрібна політреформа. Але не така, як замислив Президент і його адміністрація. Їхня реформа ще більше сприятиме розшаруванню суспільства. Це що стосується умов, які формують потенційні жертви. Але є ще і потенційні злочинці. Цей бізнес не лише злочинний, а й практично безкарний. Не секрет, що в нас за хабар завжди можна уникнути покарання. І нарешті, щодо превентивних заходів. В Україні кілька років діяла програма про протидію торгівлі жінками. У регіони виїжджали експерти, проводили тренінги, консультації, на які запрошувалися молоді жінки. Їм розповідали як відбувається вербування, пояснювали схеми і методики сутенерів... Розказували, як потрібно поводитися, щоб не потрапити в пастку. І робота ця виконувалася за гроші американських платників податків, керувала нею американка українського походження. Уся програма коштувала кілька мільйонів доларів. На жаль, ні Кабмін України, ні вітчизняні олігархи на це грошей не пожертвували.
Тетяна Руденко, інформаційний координатор проекту відвернення торгівлі людьми «Вінрок Інтернешнл»:
— Я згодна з такою оцінкою Держдепу. За останні кілька років проведено велику роботу з відвернення торгівлі людьми, але цим опікувалися переважно недержавні установи за підтримки певних держслужб, зокрема, правоохоронних. Проте цих зусиль справді недостатньо. Передовсім бракує коштів. Фінансування програм з відвернення торгівлі людьми, а також програм захисту потерпілих та їх реінтеграції жалюгідне. Коштів, що надають правоохоронцям, теж недостатньо. Через це замала й кількість особового складу підрозділів боротьби з торгівлею людьми. Приміром, у Києві реально цією справою опікуються лише три особи. Потребують кращого фінансування і програми захисту свідків. Хоча відповідний закон є, ця програма не працює. Постраждалі й хотіли б свідчити, але бояться помсти з боку торговців чи їх посередників. Вони їм погрожують, використовують будь-які важелі впливу... Тому мало таких справ доходить до суду, а ще менше закінчується обвинувальним вироком. Приміром, торік наші правоохоронці довели 289 таких справ до суду, пройшли ті суди 53 справи, і більш як половина з них закінчилася умовним покаранням злочинців. Попри те, що в нашому Кримінальному кодексі статтею 149 передбачено значні терміни ув’язнення — від 8 до 15 років.
Для реабілітації жертв торгівлі створюють притулки, але часто-густо туди направляють і жертв домашнього насильства, і «проблемну» молодь. Це неприпустимо, бо за таких умов не можна гарантувати конфіденційність, забезпечити повноцінну охорону, а отже, підтримати в цих людях бажання жити повноцінним життям і свідчити проти своїх кривдників.