Мінімальна ціна на цукор — конституційна

№10-рп/2004 у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 6, 9 Закону України «Про державне регулювання виробництва

і реалізації цукру» (справа про визначення мінімальної ціни на цукор).

Конституційний Суд України розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 6, 9 Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17 червня 1999 року № 758-ХІV.

Заслухавши суддю-доповідача М. Савенка та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України, зокрема, встановив:

Суб’єкт права на конституційне подання — 45 народних депутатів України — звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 6, 9 Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17 червня 1999 року (далі — Закон).

На думку народних депутатів України, встановлення мінімальної ціни на цукор під час укладання угод купівлі—продажу на внутрішньому ринку України порушує права громадян — споживачів цукру, та виробників цукру —його власників. Тому положення статті 6 Закону не відповідають положенням статей 13, 42 Конституції України щодо захисту державою прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки; забезпечення захисту конкуренції в підприємницькій діяльності.

Суб’єкт права на конституційне подання також вважає, що передбачений статтею 9 Закону штраф у розмірі подвійної вартості цукру, реалізація якого здійснена з порушенням встановленого порядку, не адекватний рівню суспільної небезпеки цього правопорушення і можливої шкоди. Така міра відповідальності господарюючих суб’єктів може призвести до фактичного примусового вилучення основних та оборотних фондів підприємства, що суперечить вимогам статті 41 Конституції України, згідно з якими ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Конституційний Суд України, розглядаючи порушені у конституційному поданні питання, виходить з того, що Верховна Рада України, прийнявши Закон, реалізувала свої повноваження cтосовно визначення засад внутрішньої політики в економічній сфері (пункт 5 частини першої статті 85 Конституції України).

У преамбулі Закону зазначено, що він визначає правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром. Закон встановлює державне регулювання обсягів вирощування буряків, виробництва та реалізації цукру, механізму ціноутворення в бурякоцукровому комплексі.

Стаття 6 Закону передбачає регулювання ціноутворення в бурякоцукровому комплексі шляхом запровадження мінімальних цін на цукор і цукрові буряки на рівні, що забезпечує прибутковість виробництва відповідних видів продукції (частина третя), порядок визначення мінімальної ціни на цукрові буряки для виробництва і поставки цукру на внутрішній ринок та за межі України з метою виконання зобов’язань держави за міжнародними договорами, а також мінімальної ціни на цукор, що поставляється на внутрішній ринок, у відповідних обсягах. При цьому встановлення мінімальних цін на цукрові буряки і цукор покладено на Кабінет Міністрів України.

Державне регулювання зазначеною нормою ціноутворення в бурякоцукровому комплексі шляхом запровадження мінімальних цін на цукрові буряки (що не заперечується народними депутатами України) та цукор не можна розглядати як незабезпечення державою захисту прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (у тому числі й тих, які займаються вирощуванням цукрових буряків та виробництвом цукру і є його власниками), соціальної спрямованості економіки (частина четверта статті 13 Конституції України). Необхідність такого регулювання зумовлена широкою сферою використання цукру, значним його впливом на рівень і динаміку цін кінцевої продукції важливого соціального значення і спрямована на забезпечення прибутковості виробництва та нарощування виробництва цукру і, зрештою, — на зменшення його ціни. Запровадження державного регулювання виробництва і реалізації цукру не можна розглядати як обмеження права суб’єкта підприємницької діяльності щодо володіння, користування та розпорядження своєю власністю.

Наведене дає підстави для висновку, що положення статті 6 Закону відповідають положенням частини четвертої статті 13, частини сьомої статті 41 Конституції України.

Щодо порушеного в конституційному поданні питання про неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісну конкуренцію у зв’язку із запровадженням мінімальної ціни на цукор під час укладання угод купівлі-продажу на внутрішньому ринку України слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються законом. Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів недобросовісної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності, у тому числі підприємців, які займаються виробництвом цукру та вирощуванням цукрових буряків.

Положення статті 6 Закону щодо запровадження мінімальної ціни на цукор не передбачають неправомірного обмеження конкуренції. Вони поширюються на виробників цукру різних форм власності. При цьому виробники цукру не позбавлені можливості конкурувати між собою під час реалізації цукру, встановлюючи ціну, максимально наближену до мінімальної ціни на цукор, визначеної відповідно до Закону.

Запровадивши Законом регулювання ціноутворення в бурякоцукровому комплексі, Верховна Рада України реалізувала свої повноваження щодо законодавчого визначення правових засад і гарантій підприємництва, правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання (пункт 8 частини першої статті 92 Конституції України).

Виходячи з наведеного, Конституційний Суд України вважає, що встановлення Законом регулювання мінімальної ціни на цукор на рівні, що забезпечує прибутковість виробництва, під час укладання угод купівлі-продажу на внутрішньому ринку України не суперечить положенням частини третьої статті 42 Конституції України.

Згідно з Конституцією України засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них визначаються виключно законами (пункт 22 частини першої статті 92). Тобто Верховна Рада України у відповідному законі визначає, зокрема, правопорушення та міру відповідальності за нього.

У статті 9 Закону визначено, що з суб’єкта підприємницької діяльності стягується штраф у розмірі подвійної вартості цукру, поставка на внутрішній ринок або реалізація якого здійснена з порушенням встановленого порядку, тобто понад встановлену квоту або за цінами, що нижчі від визначеної мінімальної ціни. Передбачена цією нормою відповідальність не спрямована на обмеження чи позбавлення права власності відповідних суб’єктів підприємницької діяльності.

Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вирішив:

1. Визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення статті 6 Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» стосовно запровадження мінімальної ціни на цукор, частини третьої статті 9 цього Закону щодо стягнення штрафу «у розмірі подвійної вартості цукру, реалізація якого здійснена з порушенням встановленого порядку».

2. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.